÷арство свободи VIII ћисленн¤

VIII ћ»—Ћ≈ЌЌя

1. —в≥дом≥сть.

—в≥дом≥сть Ї чимсь ≥ншим, що в≥докремлюЇтьс¤ з безпосередньоњ Їдности псих≥ки. як така вона Ї безпоседньою в≥дм≥нн≥стю себе та ≥ншого, здатн≥стю в≥др≥зн¤ти в сприйн¤тт≥ себе та ≥ншого ¤к р≥зних тоталностей предмета. ћисленн¤ ж ¤к форма Ї зн¤тт¤м цього роздвоЇнн¤ та поверненн¤м з ≥нобутт¤ в своЇму ≥ншому. “ому й весь процес св≥домости, на в≥дм≥ну в≥д псих≥чного процесу д≥¤льности, Ї поверненн¤м до себе з ≥нобутт¤ в форм≥ предмета. ÷е поверненн¤ до себе саме по соб≥ Ї лише в≥ртуальн≥стю самости в ≥ншому, в ≥нобутт≥ предмета, але саме дл¤ себе воно ще не ≥снуЇ ¤к зн¤тт¤ тотальности предмета, а лише ¤к в≥ртуальн≥сть проекта поверненн¤ до себе. ƒ≥йсний проект, ≥снуючий дл¤ св≥домости ¤к тотальности зн¤тт¤ предмета, Ї проектом оволод≥нн¤ предмета. ÷е проект зд≥йсненн¤ внутр≥шньоњ вол≥ св≥домоњ ≥стоти в зовн≥шньому об'Їкт≥, що Ї актуальним предметом св≥домости. ÷¤ безпосередн¤ спр¤мован≥сть св≥домости на оволод≥нн¤ предмета Ї њњ ≥нтенц≥альн≥стю. ѕредметним зм≥стом св≥домости Ї опосередкуванн¤ цього проекта оволод≥нн¤ предметом. як ≥снуюча дл¤ ≥ншого об'Їктивна д≥¤льн≥сть св≥дом≥сть Ї вол¤ до влади над предметом. як форма дл¤ себе бутт¤ псих≥чноњ д≥¤льности св≥дом≥сть Ї формою рефлекс≥њ первинного псих≥чного образу дом≥нанти, Ї образом образу. ÷е викликане рефлекс≥Їю в≥дхиленн¤ уваги в≥д предмета викликаЇ св≥дому д≥ю.

≤нтенц≥Їю було оволод≥нн¤ предметом, а в≥дбулась д≥¤ св≥домости. —в≥дома д≥¤ не Ї насл≥дком ≥нтенц≥альности, а присутности ≥ншого в св≥домост≥. ÷ей ≥нший Ї об'Їктом суб'Їктивноњ уваги, присутн≥м пор¤д з суб'Їктом в його сфер≥ д≥њ. ÷е взаЇмне проникненн¤ в сферу д≥њ один одного Ї формою об'Їктивноњ обмежености д≥њ, а присутн≥сть ≥ншого Ї сигналом про перетин межи. ÷ей перетин Ї в≥дправленим ззовн≥ викликом вол≥ до влади над своЇю власною межою, порушенн¤м права особистоњ недоторканости. “аким Ї об'Їктивний зм≥ст неспод≥ваного з≥ткненн¤ суб'Їкта та ≥ншого.

јле св≥дом≥сть суб'Їкта ще не пережила вс≥Їњ ≥стор≥њ боротьби за владу ≥ ще не знаЇ своњх прав. ≤ не т≥льки њх не знаЇ, але й не маЇ ≥нтенц≥њ до њх зд≥йсненн¤. ≤нтенц≥Їю св≥домости був предмет ≥ н≥що ≥нше, а результатом ви¤вилась д≥¤, тобто щось ≥нше. ≤стор≥Їю боротьби за владу була наша ≥стор≥¤, але те , що зд≥йснюЇтьс¤ безпосередньо дл¤ св≥домости, Ї лише усв≥домленн¤м нев≥дпов≥дности внутр≥шньоњ ≥нтенц≥њ та зовн≥шньоњ д≥њ суб'Їкта та пов'¤зан≥ з цим асоциац≥њ. “ой внутр≥шн≥й образ чи голос, чи в≥дпов≥даюче ¤комусь руху т≥ла невимушене скороченн¤ м'¤з≥в ¤к ≥нструмент≥в реал≥зац≥њ вол≥ суб'Їкта Ї лише ви¤вом внутр≥шньоњ опосередковуючоњ в≥дображаючоњ активности мисленн¤ людини, присутньоњ десь там ≥ нев≥домо в ¤кий момент ≥стор≥њ людства. ≤ самою своЇю присутн≥стю в св≥т≥ ¤вищ оточуючоњ њњ д≥йсности ц¤ людина покладаЇ початок ≥стор≥њ п≥знанн¤ ц≥Їњ д≥ючоњ дл¤ нењ ¤к њњ ≥нше д≥йсности. ј це вже ≥нша ≥стор≥¤, й ми поки що т≥льки в њњ початку. яким в≥н буде цей його проект п≥знанн¤ д≥йсности, Ї його власною справою. ј наша справа Ц не м≥шати њй в зд≥йсненн≥ свого проекту нашими ≥нтерпретац≥¤ми њњ д≥й. ожний проект п≥знанн¤ в к≥нц≥ к≥нц≥в й сам прийде до свого власного викладу.

ѕринципом руху св≥домости в оточуюч≥й њњ д≥йсности Ї так званий принцип тотожности. ÷ей принцип гласить, що св≥дом≥сть не заспокоюЇтьс¤ в своњй спр¤мованост≥ на предмет оволод≥нн¤, доки не дос¤гне в≥дпов≥дности волод≥нн¤ предметом внутр≥шн≥й ≥нтенц≥њ суб'Їкта. ÷¤ к≥нцева ц≥ль самореал≥зац≥њ людини ¤к суб'Їкта п≥знанн¤ Ї таким чином проектом перетворенн¤ об'Їктивноњ д≥йсности, стремл≥нн¤м зробити њњ в≥дпов≥дною внутр≥шн≥м потребам п≥знанн¤. ѕри спроб≥ оволод≥нн¤ предметом св≥дом≥сть, однак, пост≥йно стикаЇтьс¤ з ≥ншим своЇњ ≥нтенц≥њ, з своЇю д≥Їю. ÷е ≥нше ≥нтенц≥њ св≥домости Ї ретенц≥Їю предмета. –еальна д≥¤ не Ї зд≥йсненн¤м в≥ртуальноњ ≥нтенц≥њ суб'Їкта, зоб'Їктивованоњ в предмет≥ св≥домости, а Ї ретенц≥Їю, ман≥фестац≥Їю проекта зм≥ни зм≥сту ≥нтенц≥њ.

≤нтенц≥¤ вказуЇ на предмет, а ретенц≥¤ невпинно повертаЇ увагу на об'Їктивац≥ю д≥њ. ≤нтенц≥Їю Ї зн¤тт¤ зм≥сту предмета, а ретенц≥Їю спонукаЇтьс¤ покладанн¤ зм≥сту св≥домости. ј це вже зовс≥м ≥нша д≥¤льн≥сть. ÷е рефлекс≥¤ ¤к предмет св≥домости. ѕроект перетворенн¤ д≥йсности та оволод≥нн¤ предметом опосередковуЇтьс¤ проектом реконструкц≥њ зм≥сту д≥й спр¤мованих на зд≥йсненн¤ ≥нтенц≥њ. ÷ей другий проект, проект рефлекс≥њ, Ї проектом оволод≥нн¤ собою в ситуац≥њ втрати злагоди ≥нтенц≥њ та д≥њ. “епер вже не предмет, а сама ≥нтенц≥¤ стаЇ об'Їктом уваги.

—в≥дом≥сть, ¤к бачимо, маЇ своњм предметом не всю р≥зноман≥тн≥сть зм≥сту псих≥чноњ д≥¤льности, а лише т≥ њњ моменти, ¤к≥ пов'¤зан≥ з об'Їктивац≥Їю нев≥дпов≥дности ц≥лей та результат≥в д≥¤льности, об'Їктивноњ ситуац≥њ та суб'Їктивних потреб, а також з опосередкуванн¤м дос¤гненн¤ в≥дпов≥дности, тобто зм≥ни зм≥сту предмета дл¤ ос¤гнен¤ його в≥дпов≥дности ≥нтенц≥њ, зм≥ни образу д≥њ дл¤ дос¤гненн¤ в≥дпов≥дности њњ результат≥в ц≥л¤м, зм≥ни поставленоњ ц≥л≥ дл¤ дос¤гненн¤ можливого в певн≥й ситуац≥њ, зм≥ни ситуац≥њ, тобто реал≥зац≥њ суб'Їктивного в≥льного вибору дл¤ наближенн¤ до оволод≥нн¤ умовами задоволенн¤ суб'Їктивних потреб, в к≥нцевому п≥дсумку дл¤ реал≥зац≥њ початкового ≥нтенц≥ального проекту.

“аким чином предметом об'Їктивац≥њ стаЇ перед тим неусв≥домлюваний предметний зм≥ст псих≥чноњ активности людини, ¤кий включений в реакц≥њ, процеси, д≥њ та тенденц≥њ самоњ людини. —в≥дом≥сть людини немовби ззовн≥ звертаЇ на себе увагу, Їдн≥сть њњ псих≥чноњ активности стаЇ чимось сторонн≥м св≥домост≥, Їдн≥стю, ¤ка жива, д≥Ї та страдаЇ самост≥йно й незалежно в≥д вол≥ суб'Їкта св≥домости, незалежно в≥д св≥домих зусиль та немовби не про¤вл¤ючи значноњ зац≥кавлености ≥нтересами св≥домости. ÷е псих≥ка людини д≥йсно оволод≥ваЇ предметом, зд≥йснюючи в ньому свою експанс≥ю шл¤хом предметноњ д≥¤льности. Ћюдина волод≥Ї предметом, коли цей процес волод≥нн¤ взагал≥ не усв≥домлюЇтьс¤ Їю. ¬иходить, що не св≥дом≥сть волод≥Ї предметом, а псих≥ка волод≥Ї св≥дом≥стю.

Ќе св≥дом≥сть Ї чимось визначальним, а щось ≥нше, ¤ке з'¤вл¤Їтьс¤ тепер перед нею, з'¤вл¤Їтьс¤ немов би лише дл¤ того, щоб поставити њй своњ завданн¤, своњ ц≥л≥. ÷е ≥нше людини з'¤вл¤Їтьс¤ дл¤ св≥домости в р≥зних формах, вимагаючи в≥д нењ уваги до себе, щоб виразити свою негативну оц≥нку д≥¤м св≥домости й також в дов≥льно вибраний њм самим момент, задоволене отриманою послугою св≥домости, в≥дходить до себе. —в≥дом≥сть повинна бути пок≥рною слугою псих≥чноњ активности, ≥ при цьому вона повинна самост≥йно справл¤тись також ≥ з≥ своњми власними проблемами.

ќсновною проблемою ≥ складн≥стю св≥домости Ї те, що вона, поглиблена в рефлекс≥ю, усв≥домлюЇ свою безпорадн≥сть перед виникаючими вимогами, безперспективн≥сть свого проекта оволод≥нн¤ предметом. ’оч вона, п≥дкорюючись сил≥ своЇњ вол≥, продовжуЇ зд≥йснювати цей зростаючий в своњх вимогах проект реконструкц≥њ своњх д≥й дл¤ зд≥йсненн¤ власних ≥нтенц≥й, все б≥льше й б≥льше усв≥домлюЇ себе п≥дкореною ц≥й сил≥ своЇњ власноњ вол≥ та все менше й менше мр≥Ї про бажану свободу.

«агнана в глухий кут ретенц≥Їю об'Їктивних вимог св≥дом≥сть раптом знаходить свою полишенн≥сть в цьому св≥т≥ Ц те, що не т≥льки вона не волод≥Ї н≥чим ≥ не може н≥¤к њм оволод≥ти, але й що ц¤ њњ нем≥ч н≥кого не турбуЇ. ƒо сих п≥р вона займалась своЇю ≥нтенц≥Їю та своњм проектом, (¤кий тепер Їю самост≥йно оц≥нюЇтьс¤ ¤к проект втрати самоњ себе, ¤к безпл≥дна ≥люз≥¤ та мр≥¤ св≥домости, окриленоњ своњм в≥дос≥бленн¤м з безпосередньоњ псих≥чноњ Їдности). —в≥дом≥сть знаходить свою полишенн≥сть в чужому св≥т≥ та свою лишенн≥сть своЇњ власноњ самости. —в≥дом≥сть Ї н≥чим в цьому св≥т≥.

ƒ≥йсна св≥дом≥сть Ї усв≥домленн¤м проекта своЇњ втеч≥ в н≥що. —в≥дом≥сть в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д своЇњ ≥нтенц≥њ ≥ цим втрачаЇ вимоги ретенц≥њ. “а б≥долашна св≥дом≥сть, ¤кою вона була, не Ї њњ власною св≥дом≥стю, а лише св≥дом≥стю, ¤ка належить предмету. ѕроект втеч≥ Ї проектом зд≥йсненн¤ безпредметности ≥снуванн¤. —в≥дом≥сть Ї н≥що ≥ ≥нтенц≥альн≥сть њњ Ї н≥що в цьому св≥т≥, тому й ц≥ллю њњ стремл≥нн¤ не стаЇ н≥що. ¬се, що з'¤вл¤Їтьс¤ дл¤ св≥домостти, Ї не њњ ≥нтенц≥¤, а ≥нтенц≥¤ ≥ншого. ј в≥дсутн≥сть дл¤ ≥нтенц≥њ предмета оволод≥нн¤ Ї також ≥ в≥дсутн≥сть ≥ншого, полишенного в своЇму предметному бутт≥. ¬≥дсутн≥сть дл¤ ретенц≥њ д≥њ коригуванн¤ та узгодженн¤ Ї також ≥ в≥дсутн≥стю влади над самим собою. ¬т≥кша в≥д присутности ≥ншого св≥дом≥сть Ї св≥дом≥стю без страха та укору, св≥дом≥сть без вини перед самим собою.

÷¤ св≥дом≥сть зовн≥ свого ≥нобутт¤ Ї св≥дом≥стю в≥дбувшогос¤ проекта втеч≥ в себе, усв≥домленн¤м дос¤гнутого усп≥ху. ÷ей усп≥х Ї усп≥хом безд≥йноњ св≥домости. ј що ж в≥н робить, сам автор цього безпредметного проекта, ¤кий в≥дпочиваЇ на лаврах своЇњ усп≥шноњ безд≥њ? ¬≥ддалений в≥д мирських справ в≥н роздумуЇ про усп≥х своЇњ справи, вдоволено згадуючи про ≥ншого, ¤кий залишивс¤ там разом з своњми нереал≥зованими нам≥рами. јдже ж саме цей ≥нший з нетерп≥нн¤м оч≥кував ¤к наш з вами сп≥льний знайомий в глухому кут≥ своЇњ безнад≥њ скоро п≥дкоритьс¤ його влад≥, ≥ буде в≥н њм волод≥ти ¤к своњм власним предметом. ј тепер цей нев≥домий н≥кому ≥нший сам залишаЇтьс¤ н≥зчим.

Ѕезпредметн≥ роздуми нашого автора вдалого проекта вивод¤ть його ще дал≥ в чисту стих≥ю регресуючого в своЇму стремл≥нн≥ до втечи в≥д свого тепер≥шнього н≥що в ще б≥льше н≥що усв≥домленн¤ н≥що, ≥ тут в≥н в≥дкриваЇ себе запереченн¤м того залишившогос¤ н≥зчим волод≥ючого предметом ≥ншого. ¬≥н усв≥домлюЇ себе ¤к вт≥кача в≥д реал≥зац≥њ проекта боротьби за владу. ¬≥н усв≥домлюЇ свою перспективу сход¤чого з≥ сцени актора св≥товоњ драми. ¬≥н усв≥домлюЇ самого себе.

2. —амосв≥дом≥сть.

—амосв≥дом≥сть Ї аутенц≥альна св≥дом≥сть. ÷¤ њњ аутенц≥альн≥сть не Ї первинною в≥дсутн≥стю ≥нтенц≥њ, а Ї покладена самою св≥дом≥стю ¤к зн¤тт¤ ≥нтенц≥альности, ¤к зд≥йснений проект втечи в н≥що. р≥м того, аутенц≥альн≥сть самосв≥домости пост≥йно п≥дтримуЇтьс¤ активним униканн¤м ≥нтенц≥њ до оволод≥нн¤ предметами, ¤ка спонтанно народжуЇтьс¤ в св≥домост≥ ¤к ретенц≥¤ нудьги безпредметноњ порожнечи. јутенц≥альн≥сть св≥дчить про актуальн≥сть наповненн¤ ц≥Їњ порожнечи автентичн≥стю ос¤гненн¤ себе. јле ц¤ автентичн≥сть Ї недоступною св≥домост≥ трансцендентн≥стю бутт¤ в соб≥. ѕолишенн≥сть св≥домости в чужому њй св≥т≥ Ї њњ в≥дсутн≥стю в њњ власному св≥т≥. ¬≥дтак зд≥йсненн¤ ≥скейписького проекта полишеною в св≥т≥ св≥дом≥стю Ї лише реал≥зованою тавтолог≥Їю. ÷ей проект втечи Ї лише симул¤ц≥Їю втечи з св≥ту, бо ≥скейписька св≥дом≥сть Ї зовн≥ св≥ту вже за своњм визначенн¤м ¤к полишена в цьому св≥т≥.

ƒ≥йсним проектом втечи була б втеча у св≥й власний св≥т, св≥т свого у-себе-бутт¤. ¬≥дтак зд≥йснюючий свою втечу ≥скейпист обречений на те, щоб бути аутистом. …ого св≥дом≥сть Ї пост≥йним усв≥домленн¤м ≥нтенц≥њ предмета, ¤ка з'¤вл¤Їтьс¤ перед ним. …ого самосв≥дом≥сть Ї пост≥йна аутенц≥альн≥сть проекта втечи. …ого предметом Ї пост≥йна ретенц≥¤ нудьги. …ого д≥¤ Ї пост≥йний акт униканн¤ ≥ншого. …ого бутт¤ насаме з самим собою Ї пост≥йн≥ роздуми про ≥ншого. ÷≥ роздуми Ї пост≥йною трансценденц≥Їю бутт¤ в соб≥ волод≥ючого предметом ≥ншого. …ого спонтанна думка Ї думка про своЇ власне н≥що. …ого пост≥йний процес Ї процесом втечи з ≥нобутт¤ в н≥що. …ого Їдиним зв'¤зком з д≥йсн≥стю Ї цей пост≥йно присутн≥й в його полишенност≥ в св≥т≥ ≥нший. ¬т≥каючи в≥д одного, ≥скейпист пост≥йно обречений зустр≥ти ≥ншого. ¬т≥каючи в≥д цього ≥ншого, в≥н пост≥йно обречений зустр≥ти ≥ншого ≥ншого. ÷ей ≥нший ≥ншого, однак, Ї не св≥й власний ≥нший самого цього ≥ншого, а лише наступний випадково перетинаючий траЇктор≥ю втечи ≥нший. ÷¤ траЇктор≥¤ Ї дурною безмежн≥стю втечи в н≥куди. —амосв≥дом≥сть ≥скейписта Ї власне дурна св≥дом≥сть, самосв≥дом≥сть своЇњ власноњ ≥ррац≥ональности.

ѕриродно, що, куди б в≥н не вт≥кав, його все- р≥вно знайдуть ≥ в≥дн≥муть його бутт¤ насаме з н≥що. ¬≥н пост≥йно втрачаЇ те, чого в≥н за своњм визначенн¤м ≥ не маЇ, тобто його власне бутт¤ в соб≥. “ут присутн≥ вс≥ моменти самости Ц ≥ ≥нобутт¤ предмета, ≥ бутт¤ дл¤ ≥ншого, ≥ дл¤ себе бутт¤ втечи, ≥ в соб≥ бутт¤ н≥що. Ћише сама ц¤ його власна сам≥сть в≥дсутн¤. “обто вона Ї пост≥йно присутньою тавтолог≥Їю н≥що. —ам≥сть ≥скейписта Ї н≥ в чому. ™дине, що йому залишаЇтьс¤, Ї його ≥м'¤. ¬ св≥т≥ ≥снуЇ ¤кийсь ≥скейпист, ≥скейпист-аутист. ¬ цьому своЇму ≥скейпуванн≥ в≥н пост≥йно аутуЇ. ¬≥н пост≥йно знаходить себе поза д≥йсним проектом втечи. …ого ≥м'¤ зображуЇ не те, що в≥н Ї, а те, що в≥н не Ї. ¬≥н Ї повний аут. ¬≥н не ≥скейпист, а дезертир...

—уддю Ц на мило, а свисток Ц на порошок! ÷ю гру ми дивитись не будемо. ¬она Ї тотальною ≥мманентн≥стю ретенц≥њ нудьги. раще звернутись до того пост≥йно уникаЇмого ≥ншого. …ого ≥стор≥¤ Ї ≥стор≥Їю боротьби за оволод≥нн¤ предметом.. …ого св≥дом≥сть не Ї ≥нтенц≥Їю предмета, бо в його власних руках Ї той самий д≥йсний предмет, ¤кий пост≥йно з'¤вл¤Їтьс¤ в ≥ншому ¤к ≥нтенц≥¤ його оволод≥нн¤. “ому його св≥дом≥сть Ї ретенц≥Їю д≥й ≥ншого. јле цей ≥нший Ї вже не той випадково попавший в поле зору ≥нший, а його предмета ≥нший, один з спр¤мованих до його оволод≥нн¤. ќстанн≥ суть повн≥стю обладан≥ цим предметом, суть об'Їктивн≥стю його експанс≥њ в св≥т≥ суб'Їкт≥в д≥¤льности. ¬они суть лише гл¤дачами знайомого нам театру одного актора. ≤нший з≥йшов з≥ сцени, ≥ тепер в≥н дезертир, бо кожен гл¤дач Ї трансценденц≥Їю його сорому, а ≥мманентн≥сть переможц¤ Ц вона не тут, в цьому натовп≥ безособистих спостер≥гач≥в, вона Ї там, на сцен≥. Ѕо сцена д≥њ Ї вт≥ленн¤м суб'Їкта д≥њ. ÷е його сцена д≥њ. «вичайно ж, це в≥н Ї справжн≥м актором, об'Їктом загальноњ уваги. Ѕо це лише дезертиру здаЇтьс¤, що вс≥ дивл¤тьс¤ на нього. јле насправд≥ њх погл¤ди з нетерп≥нн¤м спр¤мован≥ туди, де т≥льки що залишилось одне Їдине порожнЇ м≥сце. “а б≥л¤ цього одного Їдиного порожнього м≥сц¤ один Їдиний граючий роль актора. яку ж роль граЇ цей актор, роль ¤кого в≥н намагаЇтьс¤ грати?

ѕодивимось ≥ ми на цю гру. ¬≥н демонструЇ свою маг≥чну силу, силу своЇњ переваги над т≥льки що звергнутим та переможеним, що став тепер н≥кому непотр≥бним дезертиром. …ого гра чудова. «вичайно! Ѕо це його перший танок перемоги. ƒо цих п≥р в≥н лише дививс¤ цю гру зв≥дти, з юрби. –озгл¤дав та анал≥зував вс≥ њњ маг≥чн≥ елементи та смирено репетував цю роль в оч≥кувнн≥ своЇњ зор¤ноњ мит≥. ≤ тепер в≥н на сцен≥. …ого рол¤ Ї спонтанним наповненн¤м вс≥х його передуючих ц≥й мит≥ ≥нтенц≥й, його гра Ї предметним розкритт¤м тотальности накопичених за цей поЇдинку на очах у вс≥х ретенц≥й. …ого вистава г≥пнотизуЇ вс≥х гл¤дач≥в потужн≥стю своЇњ об'Їктивноњ субстанц≥альности. Ѕо зм≥ст ц≥Їњ вистави Ї вт≥ленн¤м символа поверненн¤ гл¤дача на сцену. ÷ей актер граЇ роль ритенера. ќск≥льки вс≥ гл¤дач≥ зг≥пнотизован≥ його перемогою, в≥н може вкласти в свою роль будь-¤ку легенду своЇњ перемоги, ≥ вс≥ йому пов≥р¤ть, бо це Ї не њх, а його перемога. ј легенда його складаЇтьс¤ з того, що це не в≥н сам Ц цей самотн≥й актер на сцен≥ одного актера, Ц а гл¤дач, кожний представник юрби, подолав себе та св≥й власний страх поразки, п≥дн¤вс¤ на цю сцену, зверг свого соперника в боротьб≥ за оволод≥нн¤ предметом та, оволод≥вши предметом, перем≥г.

÷¤ вистава по сут≥ не Ї виставою боротьби за владу, не Ї виставою ¤к формою бутт¤ дл¤ ≥ншого того д≥йсного Їдиноборства, танком переможц¤ ¤кого Ї ц¤ гра граючого роль актора. Ќ≥, ц¤ вистава Ї абстрактною виставою маг≥чноњ сили влади над предметом, що репетуЇтьс¤ граючим ритенером разом з≥ св≥дками його Їдиноборства та його перемоги. ≤ в ц≥й вистав≥ саме вони будуть грати роль справжнього переможц¤, а в≥н Ц ритенер Ц буде грати роль дезертира. ј зараз вони просто репетують. «м≥на легенди поЇдинку Ї зм≥стом д≥ла, що зд≥йснюЇтьс¤ ритенером. ≤ в цьому вс¤ хитр≥сть його поЇдинку з ус≥ма св≥дками його Їдиноборства. ™диноборство двох соперник≥в за оволод≥нн¤ предметом в≥н перетворюЇ в Їдиноборство одинокого борц¤ за оволод≥нн¤ предметом з≥ своњм власним предметом. “обто ≥люз≥¤ боротьби вт≥люЇтьс¤ в ≥нш≥й ≥люз≥њ, в ≥люз≥њ Їдиноборства. јктивн≥сть ритенера Ї розм≥щенн¤м ≥люм≥нац≥й, зм≥ною ретенц≥й та ≥нтенц≥й, п≥дготовкою сцени њх власноњ вистави Їдиноборства. Ѕо ц¤ сцена Ї майбутн≥м ≥нститутом влади, а майбутн≥й предмет Їдиноборства суть символ влади. –епетиц≥¤ складаЇтьс¤ з того, що кожен ≥з св≥дк≥в виходить на сцену та демонструЇ свою перевагу ¤к Їдиноборець, а рол¤ ритенера складаЇтьс¤ з опосередкуванн¤ зм≥ни ≥нтенц≥й та ретенц≥й майбутнього виконавц¤ рол≥ переможц¤. ÷≥ллю цього опосередкуванн¤ Ї перетворенн¤ св≥дка булого Їдиноборства в майбутнього гл¤дача, спостер≥гача, суддю та учасника, що претендуЇ на роль переможц¤. ≤ коли на сцену виходить останн≥й св≥док, цей останн≥й акт репетиц≥њ Ї по сут≥ початком д≥йсного Їдиноборства останнього св≥дка, бо в зрительному зал≥ вже немаЇ св≥дк≥в, а лише гл¤дач≥, що з≥брались спостер≥гати новий акт Їдиноборства.

ƒо цих п≥р цей останн≥й переможець булого Їдиноборства один з одним по сут≥ лише репетував свою роль ритенера та об'Їктив≥зував свою самосв≥дом≥сть переможц¤ в св≥домост≥ майбутн≥х учасник≥в Їдиноборства. ÷е њх св≥дом≥сть трудилась, а його св≥дом≥сть владарювала на ц≥й сцен≥, нудьгуючи в пром≥жках м≥ж в≥дходом з≥ сцени чергового гл¤дача та по¤вленн¤м на сцен≥ чергового св≥дка. ≤ в≥н вивчив у вс≥х детал¤х цю сцену, бо прац¤ на сцен≥ Ї предметом св≥домости репетитора. ¬≥н повн≥стю знаЇ ту роль, ¤ку вони готуютьс¤ грати на сцен≥. ¬≥н знаЇ ≥ свою власну роль, ¤ку йому випадаЇ з≥грати в своЇму останньому поЇдинку на ц≥й сцен≥. ÷¤ його останн¤ роль на сцен≥ Ї роллю дезертира. Ѕо саме такою Ї власна сам≥сть останнього учасника того д≥йсного поЇдинку, в ¤к≥м в≥н став останн≥м переможцем та в ¤кому вони були Їдиними св≥дками, сам≥сть звергнутого та переможеного ≥ соромно покинувшого сцену Їдиноборства дезертира. —аме тому ц¤ всепереможна в≥дштовхуюча потужн≥сть сорому зоб'Їктив≥зована на ц≥й сцен≥ в маг≥чн≥й приваблююч≥й сил≥ символа влади. ÷ей символ влади Ї вт≥ленн¤м ≥мманентности присутности на сцен≥ дезертира, в≥дсутнього п≥д час Їдиноборства ¤к сам≥сть, але покидаючого цю сцену в к≥нц≥ цього Їдиноборства ¤к д≥йсний дезертир. —аме символ влади Ї п≥д час всього акту д≥њ д≥юча на сцен≥ боротьби за владу трансценденц≥¤ в≥дсутнього та вт≥каючого в к≥нц≥ акта д≥њ дезертира. “ому аутенц≥¤ репетитора, нудьгуючого на сцен≥ в оч≥куванн≥ свого власного дезертирства, вказуЇ на автентичн≥сть вт≥кшого з≥ сцени дезертира, ¤ка залишилась в минулому поЇдинку.

—умарно, в наповненому гл¤дачами зал≥ на останн≥м переможцем булого Їдиноборства прикрашену ≥люм≥нац≥¤ми сцену п≥дн≥маЇтьс¤ останн≥й св≥док т≥Їњ перемоги, готовий стати переможцем. ј на сцен≥ його чекаЇ останн≥й переможець, готовий з≥грати роль дезертира. ѕ≥дн¤вшись на сцену в≥н п≥знаЇ в своЇму репетитор≥ справжнього переможц¤, перетворюючись з ≥нтенц≥онального переможц¤ в граючого чужу роль актора. ÷¤ тайна перетворенн¤ з учасника поЇдинку в граючого чужу роль актора Ї причиною його майбутньоњ поразки. ÷ю поразку в≥н вже спостер≥гав багато раз≥в ≥ знаЇ, що вс≥ учасники Їдиноборства, що виход¤ть на сцену ≥ намагаютьс¤ стати переможц¤ми, раптом перетворювались в актор≥в та в к≥нцевому п≥дсумку сходили з≥ сцени не в рол≥ переможц¤, а в рол≥ дезертира. ¬≥н все це усв≥домлював ≥ саме про причину цього в≥н ≥ думав. јле задумувавс¤ в≥н над цим б≥льше вс≥х св≥дк≥в. ≤ саме внасл≥док ц≥Їњ своЇњ задумливости в≥н ви¤вивс¤ останн≥м вийшовшим на сцену св≥дком, бо в≥н увесь час думав не про св≥й поЇдинок, а про поЇдинок з≥ своЇю сам≥стю ≥нших, ¤к≥ виходили на сцену з ≥нтенц≥Їю переможц¤, а сходили з≥ сцени з ретенц≥Їю дезертира. —постер≥гаючи вс≥ ц≥ поЇдинки, в≥н зоб'Їктовував лише д≥њ п≥дн≥мавшихс¤ на сцену та покидавших њњ дезертир≥в, бо д≥њ переможц¤ були йому знайомими та звичними. “ак в≥н ви¤вивс¤ зовс≥м ≥ншим св≥дком, бо вс≥ ≥нш≥, утожсамлюючи себе з переможцем, об'Їктували лише д≥њ репетитора, що повторювали роль переможц¤. “ому вони виходили на сцену заг≥пнотизован≥ маг≥чною силою переможц¤, тобто неп≥дготовленими до поЇдинку. ќстанн≥й ж св≥док вийшов на сцену лише зрозум≥вши, що причиною поразки ≥нших був страх перед м≥стичною могутн≥стю символа влади. ≤ в≥н, виход¤чи на сцену, п≥дн≥мавс¤ не з ≥нтенц≥Їю вт≥ленн¤ пропонованоњ д≥¤ми переможц¤ легенди, а з≥ своЇю власною легендою перемоги. якщо дл¤ них маг≥чною силою переваги були д≥њ переможц¤, то дл¤ нього ц≥Їю силою був страх дезертира перед символом влади.

Ќа сцену виходить готовий стати переможцем Їдиноборець, знаючий про силу влади страху дезертира. ј на сцен≥ його зустр≥чаЇ готовий стати дезертиром Їдиноборець, але ще не вп≥знаючий в ≥ншому свого власного переможц¤. Ќа сцен≥ зустр≥чаютьс¤ два готових з≥грати свою роль переможц¤ актори, не вп≥знаюч≥ ще один в одному свого власного переможц¤. ≤ лише на сцен≥ ц≥Їњ д≥йсноњ драми колективноњ самосв≥домости кожен з них вп≥знаЇ самосв≥дом≥сть свого ≥ншого. ѕершим вп≥знаЇ в ≥ншому свого переможц¤ виход¤щий на сцену ≥нтенц≥ональний переможець. —права в т≥м, що до цих п≥р в≥н його знав ¤к переможц¤ ≥нших, Їдиноборц¤, що використовуЇ силу страху ≥ншого дл¤ того, щоб з ≥нтенц≥онального переможц¤ перетворити його в ретенц≥ального дезертира. јле тепер, п≥дн¤вшись на сцену боротьби за владу, в≥н раптом вп≥знаЇ в ньому автора опосередковуючого цю перемогу символа влади, усв≥домлюючи тим самим себе ¤к граючого предписану йому ≥ншим роль актора.

јвтор ж вп≥знаЇ в вийшовш≥м на сцену св≥дку свого з≥данн¤ символа влади Їдиного д≥йсного св≥дка його власного самостворенн¤ на сцен≥ свого власного ≥ншого. “ому бувший переможець вп≥знаЇ в своЇму власному ≥ншому автора своЇњ власноњ ретенц≥њ дезертира. ј бувший св≥док вс≥х його перемог ≥нтенц≥альний спостер≥гач символа влади вп≥знаЇ в своЇму ≥ншому автора своЇњ власноњ ретенц≥њ ритенера. ƒезертиром Ї той, хто д≥йсно сходить з≥ сцени ¤к ≥снуючий дл¤ ≥нших дезертир. –итенером Ї д≥йсно той, хто повертаЇ його з≥ сцени у св≥т. јле й ритенер не Ї д≥йсним переможцем, а лише актером, що з≥грав на побудован≥й дезертиром сцен≥ роль переможц¤, ≥ дезертир не Ї д≥йсним переможеним, а лише самотн≥м актором, з≥гравшим на своњй власн≥й сцен≥ свою останню роль. ј д≥йсним переможцем, вт≥ленн¤м самости ¤кого Ї ≥ цей ≥нститут влади, ≥ ц≥ два одинок≥ в цьому св≥т≥, що визнають один в одному р≥вного соб≥ актора, ≥ ц≥ створен≥ одним та п≥знан≥ в њх ≥стин≥ другим атрибути та символи влади, ≥ опосередковуюч≥ њх силу рол≥ актор≥в; Ї той не з≥гравший свою роль та з≥йшовший з≥ сцени за своњм власним вибором ≥скейпист. ј тому п≥дн¤вшийс¤ на сцену ритенер, залишаЇтьс¤ там, щоб перейн¤ти та продовжити дал≥ естафету одинокого актора. ј одинокий актор сходить з≥ сцени ¤к дезертир, щоб продовжувала укр≥плюватись могутн≥сть символа влади. ≤ ц¤ естафета буде продовжуватись поки у цього театра Ї його гл¤дач≥.

÷¤ самосв≥дом≥сть, визнаюча в ≥ншому р≥вну самому соб≥ самосв≥дом≥сть ≥ ос¤гаюча саму себе та ≥ншого ¤к вт≥ленн¤ сп≥льноњ њм самости знанн¤ Ї розумною самосв≥дом≥стю. ÷¤ сп≥льна сам≥сть, що розкриваЇ себе в самосв≥домост≥ окремих р≥зних Д¤У, Ї розум.

3. –озум.

–озум б≥льше не Ї н≥ предметом, н≥ д≥Їю, н≥ ≥нтенц≥Їю, н≥ ретенц≥Їю, бо в≥н Ї чимось абсолютно ≥ншим. –озум Ї сам≥стю вт≥леною в форм≥ знанн¤, Ї знанн¤м ¤к загальною безк≥нечною формою самости. «м≥стом знанн¤, тобто д≥ючим в ц≥й самост≥ суб'Їктом Ї процес розумного мисленн¤ або мисленн¤ про розумний зм≥ст. ¬се розумне Ї д≥йсним, вт≥люЇтьс¤ в д≥йсност≥ мисленн¤, а все д≥йсне ос¤гаЇтьс¤ розумним п≥знанн¤м. “ому все розумне спогл¤данн¤ ≥стини покладеного в св≥т≥ розуму тепер завмерло в оч≥куванн≥ наступного акту драматичного всесв≥тньо-≥сторичного процесу п≥знанн¤.

ћисленн¤ не добавл¤Ї н≥чого нового до того, що вже покладене реальною ≥сторичною д≥¤льн≥стю св≥домости та в≥дображене самосв≥дом≥стю ¤к њњ власне ос¤гненн¤ та ≥стина, ¤к розкритт¤ своЇњ власноњ самости в д≥йсному св≥т≥. “е, що залишаЇтьс¤ на долю розума ¤к мисл¤чоњ саму себе самости, Ї лише перевт≥ленн¤м цього зм≥сту, ≥снуючого тепер в предметн≥й форм≥ у¤ви та орган≥чно пов'¤заного з д≥йсн≥стю конкретно-≥сторичного Д¤У в сп≥льнот≥ з таким же конкретно-≥сторичним ДмиУ, вт≥ленн¤м його в форм≥ зн≥маючого ≥нобутт¤ предмета ≥ самости знанн¤.

ќсь абстрактна формула розгл¤нутого нами процеса сп≥льного руху до розумного вт≥ленн¤ своЇњ самости, зд≥йсненого д≥ючими в св≥т≥ аутистами:

i→ i₁→Е→ i_n-1→ i_n→Е → I

║ ║

r→ r₁→Е→ r_n-1→ r_n→Е→ R

“ут означено: i_n Ц чергова ≥нтенц≥¤, i Ц в≥дсутн≥сть ≥нтенц≥њ, r_n Ц чергова ретенц≥¤, r Ц в≥дсутн≥сть ретенц≥њ, I Ц зд≥йснений ≥скейписький проект, проект в≥дходу з≥ сцени, R Ц зд≥йснений ритенерський проект, проект поверненн¤. –≥вн≥стю i=r означено момент спонтанного порушенн¤ порожнечи ≥снуванн¤-один-поза-одним до першоњ зустр≥чи майбутн≥х одиноких актор≥в, а р≥вн≥стю I= R означено момент спонтанного в≥дновленн¤ повноти бутт¤-один-дл¤-одного п≥сл¤ в≥дновленн¤ стосунк≥в ≥скейписта та ритенера.

–озумною д≥Їю ≥скейписта Ї зд≥йсненн¤ його ≥нтенц≥њ з≥йти з≥ сцени, ≥снуючоњ з момента по¤ви на сцен≥ його власного ≥ншого, ¤кий демонструЇ на очах у вс≥х свою перевагу ¤к суб'Їкта влади. …ого перевага складаЇтьс¤ з того, що ретенц≥¤ д≥й його вол≥ в≥дпов≥даЇ ≥нтенц≥њ його св≥домости до оволод≥нн¤ предметом, ≥ в≥н в к≥нц≥ к≥нц≥в њм оволод≥ваЇ. “ак розумн≥сть ц≥Їњ повноњ узгодженности самосв≥домости ¤к суб'Їкта влади та вол≥ до оволод≥нн¤ атрибутами влади утверджуЇ себе ¤к д≥йсне оволод≥нн¤ символами влади. “од≥ ¤к ≥нтенц≥Їю ≥скейписта Ї стремл≥нн¤ з≥йти з≥ сцени, бо в≥н усв≥домлюЇ себе ¤к ≥кейпист, але його реальн≥ д≥њ на сцен≥ спр¤мован≥ на збереженн¤ символа влади в своњх руках, що в≥дпов≥дало б самосв≥домост≥ суб'Їкта влади. Ќерозумн≥сть такоњ нев≥дпов≥дности лише руйнуЇ створений ним ≥нститут влади. ≤ тому в≥н в к≥нц≥ к≥нц≥в сходить з≥ сцени. ÷¤ зм≥на влади Ї розумним сп≥льним актом, що в≥дновлюЇ повноту бутт¤ один дл¤ одного, бо кожен з двох реал≥зуЇ свою ≥нтенц≥ональну сам≥сть в д≥йсност≥, ≥ наступне њх бутт¤ в св≥т≥ стаЇ автентичною реал≥зац≥Їю розуму. “аким чином виконуЇтьс¤ розумний проект перетворенн¤ д≥йсности в≥дносин, ≥ Їдн≥сть бутт¤ в≥дновлюЇтьс¤ ритенером на сцен≥, а ≥скейпистом поза сценою.

Ќа сцен≥ з'¤вивс¤ новий актор, але об'Їктом нашоњ уваги Ї з≥йшовший з≥ сцени ≥скейпист, ≥ його наступна дол¤ нас ц≥кавить. јле в≥н ≥скейпист не тому, що в≥н зовс≥м в≥др≥кс¤ в≥д св≥ту та замкнувс¤ в своЇму аутизм≥. Ќ≥, в≥н будував цю пол≥тичну сцену влади, щоб володарювати на н≥й самочинно, але в останн≥й момент становленн¤ ≥нститута влади, коли вже вс¤ переробка масовоњ колективноњ св≥домости, з учасника боротьби за владу та судд≥ над владою перетворююча њњ в стороннього спостер≥гача, лише спогл¤даючого про¤ви символа влади та взагал≥ не задумуючогос¤ над тим, щоб самому вийти на сцену, Ц коли ц¤ переробка вже п≥д≥йшла до к≥нц¤... ÷е Ц т≥льки що з≥йшовший з≥ сцени останн≥й учасник т≥Їњ боротьби за владу, ¤ка й створила ≥ цей символ, корону, ≥ цю сцену, престол, ≥ цю роль одинокого володар¤, ≥ цю когорту чиновник≥в, що служать своЇму володарю, але маючих доступ не до д≥њ на сцен≥, а лише в зал дл¤ гл¤дач≥в, що, ¤кщо й по¤вл¤тьс¤ на ц≥й сцен≥, то т≥льки дл¤ демонстрац≥њ ¤к дл¤ себе, так ≥ дл¤ ≥нших факта недоступности ц≥Їњ влади дл¤ них. “≥, що за межами зала гл¤дач≥в, можуть спогл¤дати лише символ≥чну коп≥ю символа влади, зображену на ст¤з≥ коронованого володар¤. ¬≥н збиравс¤ стати верховним володарем всього цього демосу, в≥н збиравс¤ стати його василевсом, але ви¤вл¤Їтьс¤... јле ви¤вл¤Їтьс¤, що в останн≥й момент з народу вийшов його, народу власний л≥дер, в ¤кому сам народ бачить свого власного монарха. ≤ тому в≥н, творець сцени св≥товоњ драми влади василевса, сходить з ц≥Їњ сцени останн≥м св≥дком його, василевса нез'¤вленн¤ на ц≥й сцен≥. Ѕо це в≥н сам, ≥нтенц≥ональний василевс, так ≥ не зм≥г зд≥йснити свою ≥нтенц≥ональну сам≥сть, бо у влади Ї вже ≥нша сам≥сть, сам≥сть монарха. ј його народ вже не т≥льки бачить в останньому уос≥бленн¤ своЇњ власноњ особистости, але й кожний з народу Ї особист≥стю, оволод≥ваючою своњм власним предметом д≥¤льности, але одночасно й щ≥льно охорон¤ючою межу монарх≥њ, не т≥льки зовн≥шн≥й кордон держави, але й внутр≥шню тотальн≥сть монарх≥њ Ц народ свого монарха суть громад¤ни, п≥длегл≥ монарха, що служать тотальност≥ влади, уос≥бленн¤м ¤коњ в≥н ≥ Ї. ќкрем≥ громад¤ни суть ≥ндив≥дуальн≥ моменти тотальности влади, але у ц≥Їњ тотальности Ї й момент особливого ≥нтереса прошарк≥в, й представники прошарк≥в, ¤к≥ споюють загальну владу монарха з ≥ндив≥дуальною владою п≥длеглого. ј той, кто лише трудитьс¤, де¤кий поза владою сущий плебс, так це т≥льки той, чи¤ власна самосв≥дом≥сть ще не Ї усв≥домленн¤м своЇњ власноњ самости ¤к громад¤нина. ј коли в≥н усв≥домить себе ¤к такого, в≥н також отримаЇ свого представника. ѕоки що це простолюдд¤ живе лише в самому соб≥ тотожньому та безособистому порожньому м≥сц≥, полишеному вс≥ма останн≥ми, п≥шовшими на службу ≥нобуттю влади. ѕростолюдд¤ просто трудитьс¤ ≥ лише час в≥д часу спогл¤даЇ розњжджаюче покрай нього в своњх потусторонн≥х справах зображенн¤ символа влади та њњ представника. —в≥т Ї св≥том особистостей, знаючих про самих себе ¤к громад¤н та знаючих своЇ власне м≥сце громад¤н.

Ћише дл¤ двох св≥дк≥в того ≥ншого св≥ту, з ¤кого цей ≥нший, розумний св≥т п≥шов, немаЇ м≥сц¤ в цьому св≥т≥. ÷е тей перший дезертир, вт≥кший з арени, не вступивши нав≥ть в поЇдинок, (а виступивший лише на сцену св≥товоњ драми та ще несв≥домо, ≥нтуњтивно в≥дмовившийс¤ в≥д нењ, ¤к не його власноњ ≥скейписькоњ ≥нтенц≥альноњ предметности, а предметности ≥ншого, володар¤), покинувший сцену та в≥д≥йшовший з цього св≥ту в сингул¤рн≥сть своЇњ власноњ аутичности. “а ≥нший, з≥йшовший з≥ сцени своЇњ власноњ влади, але ставшоњ зам≥сником незд≥йсненоњ ≥нтенц≥альноњ влади василевса, причому ставшоњ ≥ншою п≥сл¤ того, ¤к в≥н сам, володар попередньоњ сцени, сцени Їдиноборства за владу та останн≥й переможець на ц≥й сцен≥, зробив њњ ≥ншою, перебудувавши њњ дл¤ свого власного п≥днесенн¤ в сан василевса. ÷ей нев≥дбувшийс¤ ≥нтенц≥ональний василевс, з≥йшовший з≥ сцени з повним знанн¤м, що це Ї не сцена василевса, а ≥нша сцена, сцена монарха. ÷ей ≥нший з≥йшовший з≥ сцени Ї лише повернувшийс¤ в б≥долашн≥сть ≥снуванн¤ поза цим св≥том ритенер. ѕоза цим св≥том ≥снують лише два ≥нтенц≥ональних аутиста Ц д≥йсний ≥скейпист, ≥нтенц≥ональною сам≥стю ¤кого Ї лише н≥що, уникненн¤ всього ≥ншого ¤к в цьому св≥т≥ сущого; та тей д≥йсний ритенер, повернений в б≥долашн≥сть поза-цим-св≥том-≥снуванн¤ ретенц≥Їю своЇњ власноњ св≥товоњ влади, ≥нтенц≥ональною сам≥стю ¤кого Ї д≥йсний п≥д формою знанн¤ про самого себе ¤к св≥тового володар¤, але не п≥дн≥сшийс¤ над сценою св≥товоњ драми василевс. “епер д≥йсно починаЇтьс¤ њх поЇдинок, поЇдинок на сцен≥ д≥йсно поза цим св≥том сущого аутизму. ѕоЇдинок двох один дл¤ одного д≥йсно ≥снуючих та присутн≥х б≥л¤ межи одного з другим.

як форма д≥ючоњ в св≥т≥ св≥домоњ ≥ндив≥дуальности, вони суть ≥скейпист та ритенер. ѕерший суть в≥дмовившийс¤ в≥д оволод≥нн¤ предметом та залишившийс¤ в н≥що ≥нтенц≥альности аутист, а другий в≥дмовившийс¤ в≥д свого власного волод≥нн¤ та повернутий його ретенц≥Їю в н≥що аутичноњ ≥нтенц≥альности. як форма зд≥йснюючоњ себе в своњй власн≥й стих≥њ ≥нтенц≥онального особистого самоусв≥домленн¤ вони Ї н≥ким полишений в цьому св≥т≥ н≥хто та неп≥дн≥сшийс¤ над сценою св≥товоњ драми василевс. ¬они Ї двома окремими б≥дуючими один поза другим одинокими фантазерами. ј поза њми обоњми той такий же одинокий та б≥дуючий в своњй власн≥й автентичност≥ символ влади. ÷е друга сцена одного ≥ того ж поЇдинку. ѕопередн¤ сцена була сценою багатства влади, а тепер вона стала сценою б≥дуванн¤ б≥л¤ символа влади. ≤скейпист вт≥каЇ в≥д пересл≥дуванн¤ цього символу, ¤к≥й пост≥йно над горизонтом його пересл≥дуЇ й тому п≥дн≥маЇтьс¤ все вище та вище. ј ритенер намагаЇтьс¤ настигнути цей п≥дн≥маючийс¤ над горизонтом все вище й вище символ, але не може н≥¤к його с¤гнути. ќбидва вони г≥пнотизован≥ тим символом ≥ зовс≥м не пом≥чають один одного.

÷ей поза≥сторичний н≥ким полишений в цьому св≥т≥ н≥хто та цей в≥дход¤щий своЇю ≥нтенц≥Їю в давно минуле минуле нев≥дбувшийс¤ василевс суть абстрактна та конкретна форма незд≥йсненоњ розумноњ Їдности кожного з цих момент≥в, ≥снуючих в форм≥ знанн¤ про самого себе ¤к розумного ≥нтенц≥ального проекта св≥ту, Їдности з т≥Їю потусторонньою та нерозумною дл¤ них д≥йсн≥стю св≥ту ≥нших, сущих п≥длеглими монарха та служащих укр≥пленню влади держави. Ћише т≥льки тей символ влади, що п≥дноситьс¤ над ними, Ї тим, що зв'¤зуЇ њх знанн¤ про св≥т та суще в св≥т≥ знанн¤ ≥нших про самих себе та св≥й власний св≥т. ƒл¤ одного з них цей символ Ї символом його власноњ полишенности в цьому св≥т≥. ¬≥н д≥йсно Ї н≥ким полишеним в цьому св≥т≥ н≥ким, бо в≥н кинутий в цей св≥т ретенц≥Їю цього символа. ƒл¤ другого ≥з них цей символ Ї символом його власноњ незд≥йснености в цьому св≥т≥. ¬≥н д≥йсно Ї нев≥дбувшимс¤ василевсом, бо цей символ Ї василевсом цього св≥ту, в≥н Ї реальним вт≥ленн¤м ≥нтенц≥ональноњ самости всього цього св≥ту. —имвол Ї цим всемогутн≥м знаком влади над вс≥ма, абсолютним володарем св≥ту, ≥ ц¤ його всемогутн≥сть розповсюджуЇтьс¤ нав≥ть на б≥дуючих один поза одним. ÷ей символ Ї творцем св≥ту. Ѕог Ї цей символ.

јле цей символ не Ї богом. “очн≥ше, бог не Ї цим символом. —имвол Ї лише абстрактною структурною одиницею знань, бо знанн¤ складаЇтьс¤ з символ≥в, але конкретним зм≥стом цих символ≥в Ї той сенс, ¤кий розкривають т≥, хто вникають в цю прост¤гнуту в безмежн≥сть та переход¤щу в форму самости предметн≥сть символа. —имвол стаЇ ≥ншим, лише позачасове бутт¤ н≥ким в цьому св≥т≥ та в≥дход¤ча в минуле незд≥йсним≥сть в цьому св≥т≥ залишаютьс¤ самими собою. Ѕо це не в≥н, а вони суть уос≥бленн¤м абсолютно ≥ншого цьому св≥ту. “а ось нарешт≥ процес роздвоЇнн¤ символа та в≥докремленн¤ з протосимвола нових п≥дсимвол≥в та момент≥в абсолютного образу ¤к всього присутнього, так ≥ всього неприсутнього в цьому св≥т≥ дос¤гаЇ зен≥ту свого саморозкритт¤ в цьому св≥т≥. —початку м≥н¤Їтьс¤ сама природа влади, що зд≥йснюЇтьс¤ в цьому св≥т≥. « ≥снуючоњ дл¤ народу влади монарха вона перетворюЇтьс¤ в владу ≥мператора, що розповсюджуЇтьс¤ на весь св≥т. “ак в св≥т влади приходить повна незд≥йсненн≥сть ≥нтенц≥онального василевса. ѕ≥сл¤ цього в цей св≥т приходить блага зв≥стка про присутн≥сть ’риста у св≥т≥. ’ристос Ї уос≥бленн¤м б≥дуючоњ позачасовости та в≥дход¤чого в минуле сенсу св≥товоњ драми. ’ристос Ї богом полишений в цьому св≥т≥ син божий, але в≥н також Ї й з≥йшовшим з≥ сцени св≥тськоњ драми цар юдейський. ’ристос Ї моментом спонтанного наповненн¤ б≥долашности ≥снуванн¤ повнотою абсолютноњ присутности в св≥т≥.

—имвол св≥ту зм≥нюЇтьс¤, ≥ дол¤ двох б≥дуючих один поза другим також зм≥нюЇтьс¤. ѕочувши благу зв≥стку, вони раптом вп≥знають себе один в одному. ожен з них п≥знаЇ в ≥ншому своЇ доповненн¤ до трансценденц≥њ ’риста. Ѕо там, де вони обидва суть, там присутн≥й ≥ в≥н. –азом з ’ристом в св≥т приходить знанн¤ про абсолютний символ, що став своЇю власною сам≥стю, знанн¤ про бога. Ќезд≥йснений творець храму влади перетворюЇтьс¤ в сановника, будуючого церкву, уос≥блюючу розум земного св≥ту. Ќезд≥йснившийс¤ творець символа св≥товоњ драми перетворюЇтьс¤ в одинокого любител¤ мудрости. ¬≥дход¤щий в минуле д≥йсно зд≥йснюЇ себе в минулому ¤к в≥дкривач його сенсу дл¤ нас. «вертаючийс¤ до абсолютноњ негативности та позачасовости мисленн¤ д≥йсно ос¤гаЇ св≥т в пон¤тт≥.

4. ќс¤гненн¤ пон¤тт¤.

«≥йшовший з≥ сцени св≥товоњ драми одинокий мудрець Ї символ≥чним уос≥бленн¤м мисленн¤ ¤к ос¤гаючого в думках св≥й розумний св≥т знанн¤. јле в≥н не символ, а д≥йсний мудрець, ос¤гаючий свою мудр≥сть житт¤. …ого ≥нший Ц це той повернувшийс¤ в св≥т ≥ залишивший його одиноким мудрецом незд≥йснений василевс. јле в д≥йсности в≥н ≥ не був цим василевсом, а лише уос≥бленн¤м його в≥дсутности внасл≥док нев≥дпов≥дности його самости духу василевса. ¬≥дтак цей дух василевса залишаЇтьс¤ тут разом з одиноким мудрецом та його сущою в своЇму дус≥ мудр≥стю. ј той повернувшийс¤ на сцену ритенер, що називаЇ тепер себе василевсом, Ї д≥йсним вт≥ленн¤м духу т≥Їњ розпавшоњс¤ ≥мпер≥њ володар¤, ¤кий вт≥люЇ в своњй ≥мпер≥њ та в своЇму владарюванн≥ в н≥й св≥й образ ’ристового царства на земл≥. ƒ≥ючий в св≥т≥ василевс Ї бувший сановник, що став тепер ≥мператором. Ѕувш≥ чиновники ≥мператора стали тепер його сановниками, уос≥блюючими тепер дл¤ нього св¤тий дух того нев≥домого дл¤ нього самого з≥йшовшого з≥ св≥тськоњ сцени д≥йсного василевса. ÷е його влада, а не влада його сановник≥в, бо це в≥н сам створив ≥ цей престол, ≥ ц≥ символи влади, ≥ цю сцену, ≥ ц≥ ≥люм≥нац≥њ, а вони лише осв¤тили њх духом св¤тим ’риста. ¬≥н, василевс, Ї д≥йсним спадкоЇмцем ’риста на земл≥. ј та ≥мпер≥¤ розпалась, бо вона була ≥мпер≥Їю незм≥гших под≥лити один з одним владу сановник≥в. ≤ тепер дл¤ них залишилась лише духовна влада њхнього папи.

јле д≥йсний св≥т влади Ї цим розколовшимс¤ св≥том духовноњ влади та влади св≥тськоњ. Ѕо той, в≥дтворивший в соб≥ синтез цих двох в≥докремлених момент≥в влади, помираЇ, ≥ на зм≥ну йому приходить лише спадкоЇмець його ≥мени та влади, а не його самости, створюючоњ земний образ ’ристового царства. ¬асилевс помер, лише дух ’риста витаЇ над могилами. “епер вже вс≥ вони Ц лише покинут≥ ним в цьому св≥т≥ одинок≥ простосм≥ртн≥. ¬с≥ вони р≥вн≥ в своњй страждаюч≥й перед його втратою безпорадност≥. јле ц¤ њх самотн≥сть не Ї наповненою духом василевса самотн≥стю одинокого в своњй мудрост≥ мудреца.

“а ось вони знову п≥дн≥маютьс¤ на св≥тову арену один за одним. ≤ цей нев≥дбувшийс¤ ф≥лософ ћаркс, що займаЇтьс¤ м≥стиф≥куючими науку пол≥тичними спекул¤ц≥¤ми, ≥ цей його нев≥дбувшийс¤ фабрикант ≈нгельс, в ¤кого в≥н бере грош≥ дл¤ своњх спекул¤ц≥й на б≥рж≥. ≤ цей ≥нтенц≥ональний марксист Ћен≥н, очоливший новий рух до влади нових сановник≥в, ≥ цей його зак≥нчений злод≥й та один Їдиний раз внасл≥док своЇњ хитрости уникнувший арешту терорист —тал≥н, ¤кий в≥дразу ж п≥сл¤ того, ¤к рух до влади зд≥йснить свою запов≥тну мету, перетворить нашого запов≥тного ≥нтенц≥онального марксиста в в≥чно живу мум≥ю, а вс≥х останн≥х ≥нтенц≥ональних марксист≥в Ц в звичайних труп≥в. ≤ це взлеле¤не та переможене ним вт≥ленн¤ всесв≥тнього зла √≥тлер, що прот¤гом дес¤тил≥ть п≥дтримуЇ власну —тал≥на та його сановник≥в владу. ≤ цей безпорадний рад¤нський народ, що оплакуЇ смерть товариша —тал≥на. Дј мой товарищ Ц серый бр¤нський волк...У

ј ось тепер ≥ ми з вами, що намагаЇмось зрозум≥ти мудр≥сть тих залишившихс¤ в минулому одинаких мудрец≥в. ¬иповнивший себе в д≥йсному св≥т≥ дух мудрости Ї зн¤тт¤м сущоњ лише в соб≥ розумности знанн¤. «нанн¤ одного ви¤вл¤Ї себе дл¤ ≥ншого ¤к зд≥йснене њм в справжньому св≥т≥ та вт≥лене в його духовному твор≥ Ц виклад≥ самим мудрецем системи його власноњ мудрости. ј нашим духовним твором буде продукт зн¤тт¤ цього ≥снуючого об'Їктивно пон¤тт¤, зд≥йсненого нашим ≥снуючим тепер лише в суб'Їктивн≥й форм≥ мисл¤чого любител¤ мудрости ≥нтенц≥ональним пон¤тт¤м, що опосередковуЇ себе формою ще не написаноњ та ще не прочитаноњ книги. ÷ей процес ос¤гненн¤ пон¤тт¤ Ї, з одного боку, процесом перетворенн¤ вт≥леного в живому суб'Їкт≥ ≥нтенц≥онального пон¤тт¤ в ту форму забуленого в книз≥ аутенц≥ального пон¤тт¤, що м≥стить в соб≥ лише в форм≥ символ≥в словесний зм≥ст мови, що використовуЇтьс¤ автором книги. ÷е аутенц≥альне пон¤тт¤ Ї лише указуюче на те об'Їктивне пон¤тт¤, своЇю власною формою вт≥ленн¤ ¤кого Ї ≥ндив≥дуальна д≥¤льн≥сть одного любител¤ мудрости Ц автора. « другого боку, це аутенц≥альне пон¤тт¤ указуЇ на те суб'Їктивне пон¤тт¤, своЇю власною формою вт≥ленн¤ ¤кого Ї ≥ндив≥дуальна д≥¤льн≥сть другого любител¤ мудрости Ц читача. ≤ саме ц¤ вс¤ сукупн≥сть книг Ї ≥мманентною сценою д≥њ абсолютного духа ф≥лософ≥њ.

ƒ≥юча на ц≥й сцен≥ трансцендентна ≥де¤ Їдности ф≥лософ≥њ Ї формою њњ власноњ автентичности. ÷¤ ≥де¤ живе в св≥т≥ там ≥ тод≥, де ≥ коли в св≥т≥ людей зд≥йснюЇтьс¤ мудр≥сть особистости самим собою полишенного в цьому св≥т≥ одинокого њњ любител¤. ÷¤ мудр≥сть Ї накопиченою њм в процес≥ ос¤гненн¤ мудрости ≥ншого власн≥стю, що Ї уос≥бленн¤м його багатства знань. ÷ей процес п≥знанн¤ Ї лише ос¤гненн¤м в пон¤тт≥ того д≥йсного ос¤гненн¤ себе в ≥ншому, ¤ким ви¤вл¤Їтьс¤ житт¤ кожноњ людини в св≥т≥ людей. ÷ей св≥т людей Ї тим њњ духовним середовищем, символ≥чним зм≥стом сукупноњ д≥¤льности ¤кого вона збагачуЇтьс¤ та ¤кому вона в свою чергу передаЇ своЇ духовне багатство.

ƒ≥йсна д≥юча та ос¤гаюча в св≥т≥ людина не Ї н≥ пон¤тт¤м, н≥ вт≥ленн¤м пон¤тт¤. ѕон¤тт¤ Ї лише формою зн¤тт¤ зм≥сту цього д≥йсного ≥сторичного процеса мисленн¤м. “а мисленн¤ Ї т≥Їю д≥ючою в св≥т≥ знанн¤ формою, ¤ка ос¤гаЇ пон¤тт¤, що розкриваЇ себе в ц≥й зн≥маюч≥й будь-¤кий предметний зм≥ст безмежн≥й в≥льн≥й форм≥ ≥стини. ≤стина Ї внутр≥шньою Їдн≥стю зм≥сту предмета. ќс¤гненн¤ пон¤тт¤ Ї зм≥стом цього процеса п≥знанн¤ ≥стини, що зд≥йснюЇтьс¤ мисл¤чим суб'Їктом. ѕон¤тт¤ Ї власною формою Їдности ос¤гаючого себе мисленн¤, а ≥стина Ї д≥ючою в предмет≥ формою ос¤гаючого його знанн¤.

“а пон¤тт¤ не Ї лише ц≥Їю суб'Їктивною сам≥стю мисленн¤, а ≥стина не Ї лише т≥Їю об'Їктивною могутн≥стю п≥знанн¤. ќск≥льки пон¤тт¤ саме стаЇ предметом дл¤ ос¤гаючого в мисленн≥ пон¤тт¤. як суб'Їктивна тотальн≥сть пон¤тт¤ Ї тотальн≥стю все зн≥маючоњ та ос¤гаючоњ в соб≥ форми, ¤к об'Їктивна тотальн≥сть пон¤тт¤ Ї тотальн≥стю, що розкриваЇ св≥й власний зм≥ст ¤к процеса ос¤гненн¤ в пон¤тт≥. Ћог≥ка Ї системою пон¤ть, зображаючих цей процес тотальности ¤к зд≥йсненн¤ зн≥маючоњ в≥дособлен≥сть њњ окремих момент≥в Їдности.