÷арство свободи VI ∆итт¤

VI ∆»““я

1. ∆итт¤ ¤к таке.

≥нцевим п≥дсумком заперечень одна одною р≥зних еволюц≥онуючих систем Ї житт¤ ¤к запереченн¤ тотальности еволюц≥њ. ∆итт¤ Ї запереченн¤м абсолютноњ негативности еволюц≥њ, зн¤тт¤м њњ ¤к процеса в своњй власн≥й стих≥њ природи. ∆итт¤ також Ї еволюц≥Їю форм житт¤. јле житт¤ еволюц≥онуЇ з самого себе ≥ в ход≥ ц≥Їњ еволюц≥њ пост≥йно повертаЇтьс¤ в самого себе, воно не стаЇ чимось ≥ншим, не переходить в щось ≥нше. ∆итт¤ Ї дл¤- себе- бутт¤м. ¬икликане ним запереченн¤ Ї передумовою свого зн¤тт¤ та збереженн¤ форми житт¤ ¤к такоњ. ќкрем≥ жив≥ ≥стоти помирають, але житт¤ залишаЇтьс¤. —мерть ¤к запереченн¤ житт¤ Ї долею окремого живого орган≥зму, ¤кий ≥снуЇ дл¤ ≥ншого, в≥дтворюЇ себе в ≥ншому ≥ п≥сл¤ цього в≥дступаЇ житт¤ ≥ншому. ∆итт¤ Ї певною загальною тотальн≥стю, ¤ка зд≥йснюЇ свою експанс≥ю в св≥т≥ живих орган≥зм≥в. јле ц¤ тотальн≥сть ще не ≥снуЇ дл¤ себе ¤к така, а лише дл¤ нас.

∆итт¤ Ї дл¤ себе, ¤ле в св≥т≥ живих ≥стот Ї т≥льки бутт¤ дл¤ ≥ншого. ÷е бутт¤ дл¤ ≥ншого Ї функц≥юванн¤м живого орган≥зма в зовн≥шньому, тобто ≥ншому середовищ≥. ƒл¤ нього ≥снуЇ т≥льки його ≥нше, предмет зн¤тт¤, а не його власна сам≥сть. ≤ розмноженн¤ Ї не в≥дтворенн¤м своЇњ самости в ≥ншому, а передача скарбу свого бутт¤ дл¤ ≥ншого, генотипа, ≥ншому орган≥зму. “акож живий орган≥зм перестаЇ бути живим, помираЇ не сам по соб≥, внасл≥док вичерпанн¤ своЇњ самости, а зовн≥ внасл≥док стар≥нн¤, тобто розпаду систем асим≥лац≥њ джерел харчуванн¤ чи систем постачанн¤ внутр≥шн≥х орган≥в. …ого ≥ндив≥дуальний зм≥ст, зм≥ст його ≥ндив≥дуальноњ життЇд≥¤льности визначаЇтьс¤ також зовн≥ ситуац≥Їю, в ¤к≥й в≥н знаходитьс¤ в певний момент часу. ƒ≥ючи в певн≥й ситуац≥њ, тварина, однак, не справл¤Їтьс¤ в певний критичний момент та гине в Їдиноборств≥ з ≥ншим.

јле житт¤ не Ї дуал≥стичною тотальн≥стю. р≥м момента загальности, ¤ким Ї житт¤ ¤к таке в своњй власн≥й еволюц≥њ, та момента одиничности, вт≥леного в окремому живому орган≥зм≥, житт¤ включаЇ також ≥ момент в≥дособленн¤ окремих форм живого, њх експанс≥њ в еколог≥чному простор≥ та боротьбу за виживанн¤ р≥зних вид≥в. “ому житт¤ Ї живим вт≥ленн¤м гегел≥вського пон¤тт¤, ¤ке саморозвиваЇтьс¤ в своњй власн≥й стих≥њ житт¤. ќднак житт¤ все ж не Ї абсолютною Їдн≥стю тотальности. ћежою житт¤ Ї смерть живоњ ≥стоти. ѕодоланн¤ ц≥Їњ межи ≥ Ї внутр≥шньою ≥нтенц≥Їю живого. јле ц¤ ≥нтенц≥¤ ви¤вл¤Їтьс¤ незд≥йсненною саме в ц≥й безпосередн≥й форм≥ ≥ндив≥да: ¤к би не зд≥йснював себе живий суб'Їкт, що б в≥н не робив, смерть окремого орган≥зма нев≥дворотна.

2. ƒиференц≥ац≥¤ вид≥в.

¬≥дособленн¤ та експанс≥¤ виду Ї власне опосереднюючою ланкою м≥ж загальн≥стю та трансцендентн≥стю еволюц≥њ ≥ Їдиничн≥стю та ≥манентн≥стю функц≥юванн¤ житт¤. јле ¤кщо еволюц≥¤ Ї розкриваючою себе назовн≥ безмежн≥стю, а функц≥юванн¤ Ї замкнутою на себе безмежн≥стю кругооб≥гу житт¤, то експанс≥¤ виду обмежена. ¬ид Ї зовн≥ себе ≥снуючою формою житт¤ та ¤к такий в≥н не може вийти за рамки своЇњ ¤к≥сноњ визначености, своЇњ еколог≥чноњ н≥ши.

ѕрост≥шими видами живих орган≥зм≥в Ї однокл≥тинн≥. ≈волюц≥¤ та диференц≥ац≥¤ кл≥тин одн≥Їњ попул¤ц≥њ Ї передумовою формуванн¤ р≥зних багатокл≥тинних орган≥зм≥в. ожна кл≥тина опосередковуЇ функц≥юванн¤ ≥нших кл≥тин та в своњй сукупност≥ окрем≥ групи кл≥тин опосередковують зд≥йсненн¤ певних функц≥й орган≥зма. “ому прост≥ша в≥дм≥нн≥сть вид≥в в в≥дм≥нност≥ структур та функц≥й окремих орган≥в. ƒал≥, орган≥зми в≥др≥зн¤ютьс¤ кл≥матичними та ≥ншими умовами оточуючого середовища, формами свого бутт¤ дл¤ ≥ншого.

Ќаступним моментом диверсиф≥кац≥њ Ї в≥дм≥нн≥сть м≥ж рослинами та тваринами. ÷е Ї перший вих≥д за меж≥ пасивноњ асим≥л¤ц≥њ зовн≥шн≥х умов. ∆ивий орган≥зм тварини Ї д≥ючою в св≥т≥ ≥ндив≥дуальн≥стю. ¬исокорозвинут≥ тварини, наприклад ссавц≥, не т≥льки в≥дтворюють свою видову структуру та передають њњ наступним покол≥нн¤м, але також ≥ навчають своњх д≥тей оволод≥нню засобами добуванн¤ њжи, прийомами ≥ндив≥дуального та колективного захисту в≥д небезпек, кр≥м того привчають њх звичкам комун≥кац≥њ всередин≥ стада. “варини живуть социальним житт¤м, п≥дкорютьс¤ дом≥нуючим в стад≥ л≥дерам, ведуть боротьбу за перерозпод≥л сфер впливу, витворюють ≥нтриги тощо.

3. ќпосередкуванн¤ еволюц≥њ.

≈волюц≥¤ тварин приводить до опосередкуванн¤ себе ≥ндив≥дуальною псих≥чною активн≥стю. “акож ¤к ран≥ше х≥м≥чна еволюц≥¤ була опосередкована еволюц≥Їю генетичних механ≥зм≥в розмноженн¤, ≥ безпосередн¤ еволюц≥¤ форм життЇд≥¤льности, еволюц≥¤ генетичного типу опосередковуютьс¤ еволюц≥Їю псих≥чних форм орган≥зац≥њ життЇд≥¤льности окремих живих орган≥зм≥в. “епер вже живий орган≥зм не просто зд≥йснюЇ своњм житт¤м закладену його генетичним кодом видову програму життЇд≥¤льности, але також ≥ спираЇтьс¤ на ≥ндив≥дуальний досв≥д своЇњ активности в р≥зних ситуац≥¤х. ƒоб≥р зд≥йснюЇтьс¤ не т≥льки на р≥вн≥ вида, але й на р≥вн≥ ≥ндив≥да: нездатн≥ адаптуватись до р≥зних умов житт¤, нездатн≥ до д≥й в р≥зних ситуац≥¤х рано чи п≥зно гинуть, не доживши до в≥ку дорослого орган≥зму. Ѕ≥льше того, т≥, ¤к≥ доживають до цього в≥ку, п≥дл¤гають додатковому добору, пов'¤заному з процесом запл≥дненн¤: доб≥р самц≥в зд≥йснюЇтьс¤ самками та навпаки.

“отальн≥сть житт¤ ¤к бутт¤ орган≥зма дл¤ ≥ншого приходить до свого запереченн¤ в зд≥йсненн≥ цього ≥ндив≥дуального вибору дл¤ себе. ожний живий орган≥зм, кожна жива ≥стота, зд≥йснюючи св≥й ≥ндив≥дуальний виб≥р, зд≥йснюЇ своЇ бутт¤ дл¤ себе, долаючи тим самим межу житт¤ ¤к тотальности. јле це дл¤- себе- бутт¤ тварини ще не ≥снюЇ ¤к таке дл¤ њњ самоњ ¤к њњ власний предмет.

ѕсих≥чна д≥¤льн≥сть тварини несв≥дома та виб≥р, ¤кий зд≥йснюЇтьс¤ нею, виконуЇтьс¤ несв≥домо. “акож ≥ сама тварина не ≥снуЇ дл¤ себе ¤к така. јле, з другого боку, весь оточуючий св≥т предмет≥в та складаюч≥ ≥ндив≥дуальну ситуац≥ю компоненти в≥дображаютьс¤ псих≥чною д≥¤льн≥стю тварини. ¬она д≥Ї дл¤ себе, але це бутт¤ дл¤ себе опосередковуЇтьс¤ псих≥чною д≥Їю ≥ншого по в≥дношенню до нењ зм≥сту, зм≥сту даного зовн≥ предмета.

Д—в≥дом≥стьУ тварини, њњ дл¤- себе- бутт¤ дан≥ њй зовн≥ й зовн≥ залишаютьс¤. “очн≥ше, те дл¤- себе- бутт¤, ¤ке вона зд≥йснюЇ, Ї не њњ власне дл¤- себе бутт¤ ≥ндив≥да, а дл¤- себе- бутт¤ житт¤ ¤к загальноњ тотальности. “варина потопена в житт¤ ¤к даний зовн≥ предмет, але, з другого боку, вона опосередковуЇ житт¤ ¤к тотальн≥сть своЇю псих≥чною активн≥стю. ѕредмет не ≥снуЇ дл¤ нењ ¤к байдужий по в≥дношенню до њњ житт¤ випадковий предмет, а ¤к предмет, опосередковуючий њњ життЇд≥¤льн≥стьЦ добуванн¤ њжи, самозбереженн¤ тварини чи зд≥йсненн¤ ≥нших ≥нстинкт≥в.

“варина, таким чином, Ї формою, опосередковуючою дл¤- себе- бутт¤ житт¤, при чому ≥ндив≥дуальною формою; але зд≥йснюване нею дл¤- себе- бутт¤ не≥ндив≥дуальне, а тому й не ≥снуЇ дл¤ тварини ¤к таке. ÷е дл¤- себе- бутт¤ пов'¤зане лише з процесом розмноженн¤, процесом продовженн¤ роду ≥ належить воно життю ¤к такому. “варина пост≥йно долаЇ межу певноњ конкретноњ ситуац≥њ, даного зовн≥ конкретного предмета, але вона також пост≥йно впадаЇ в ≥ншу межу, обмежуЇ себе ≥ншим предметом. “варина не дос¤гаЇ в≥льного дл¤- себе- бутт¤. “варина не здатна до д≥¤льности. ¬она ≥значально обмежена безпосередн≥м процесом життЇд≥¤льности живого орган≥зма.

4. ѕоходженн¤ людини.

“айна походженн¤ людини пов'¤зана з≥ зд≥йсненн¤м свого власного дл¤- себе- бутт¤, в≥дм≥нного в≥д дл¤- себе- бутт¤ продовженн¤ роду чи ≥нших процес≥в безпосередньоњ життЇд≥¤льности. ÷е дл¤- себе- бутт¤ зд≥йснюЇтьс¤ людиною в форм≥ д≥¤льности. якщо житт¤ Ї вищою формою еволюц≥њ, автономною по в≥дношенню до попередн≥х форм, то походженн¤ людини Ї результатом не природного добору, а њњ власноњ д≥¤льности. Ћюдина стаЇ собою, а не виникаЇ ¤к готовий продукт еволюц≥њ житт¤. ÷е становленн¤ собою Ї ун≥версальною формою виникненн¤ людини в св≥т≥. Ћюдина не д≥Ї дл¤ безпосередньо даноњ предметности, дл¤ безпосередньоњ життЇд≥¤льности, дл¤ зд≥йсненн¤ ≥нстинкт≥в, а дл¤ зд≥йсненн¤ себе. ќчевидно, що ц¤ њњ власна сам≥сть ≥снуЇ не т≥льки дл¤ нас, але й дл¤ њњ самоњ. «вичайно ж цей процес самостановленн¤ ще не Ї њњ предметом ¤к такий, бо в≥н стаЇ дл¤- себе- ≥снуючим лише через д≥¤льн≥сть.

Ћюдина Ї дл¤ себе лише через ≥нше, через д≥¤льн≥сть. јле це ≥нше Ї њњ власним дл¤- себе- бутт¤м. ƒ≥¤льн≥сть не ≥снуЇ в св≥т≥ ¤к тотальн≥сть до людини, вона приходить в св≥т разом з людиною, вона Ї формою њњ самостановленн¤. як живий орган≥зм людина звичайно ж п≥дл¤гаЇ процесов≥ еволюц≥њ. Ћюдина смертна, ¤к ≥ все живе, вона обмежена в джерелах њжи, в засобах захисту в≥д загрожуючих њй небезпек. Ћюдина прагне продовженн¤ роду. јле весь цей зм≥ст житт¤ людини Ї опосередкованим њњ власним вибором та њњ власною д≥¤льн≥стю дл¤ реал≥зац≥њ цього вибору. Ћюдина вибираЇ св≥домо св≥й шл¤х в житт≥, своЇ ставленн¤ до предмет≥в оточуючого св≥ту. “а сл≥дуЇ цьому вибору.

¬иб≥р людини зв≥льнюЇ њњ в≥д безпосередньоњ залежности, пов'¤заноњ з природним доб≥ром. Ѕо вона опосередковуЇ умови свого житт¤ своЇю власною д≥¤льн≥стю. ƒ≥¤льн≥сть перш за все (а не св≥дом≥сть, мисленн¤) Ї власною сам≥стю людини. ƒ≥¤льн≥сть людини перетворюЇ безпосередньо дану предметн≥сть оточуючого св≥ту з ц≥ллю опосередкуванн¤ умов житт¤. ѕри цьому людина перетворюЇ не т≥льки своЇ предметне бутт¤, але й социальне бутт¤. ¬она спр¤мовуЇ колективн≥ зусилл¤ на дос¤гненн¤ ц≥лей опосередковуючоњ д≥¤льности, вона п≥дкорюЇ свою ≥ндив≥дуальну в≥дособлен≥сть колективн≥й необх≥дност≥. Ћюдина Ї дл¤ себе не т≥льки тому, що зд≥йснюЇ опосередковуючу д≥¤льн≥сть, але й тому, що вона зд≥йснюЇ њњ сп≥льно з ≥ншими соб≥ под≥бними. ¬она бачить в ≥нших люд¤х таку ж ¤к ≥ в соб≥ здатн≥сть вибору.

«вичайно ж, не треба бути людиною, щоб спастись в≥д пересл≥дуванн¤ хижак≥в, зал≥заючи на дерево. ÷е може зробити й звичайна мавпа та ≥нш≥ тварини. Ќапевно, перш≥ люди використовували дерева ¤к природний зас≥б захисту. р≥м того, плоди дерев Ї джерелом њжи. јле, напевно люди дуже рано з≥йшли на землю в пошуках њжи, залишивши дерева мавпам. Ћюдина стала людиною в боротьб≥ з хижаками, а не в боротьб≥ з мавпами за плоди дерев. ƒиференц≥ац≥¤ м≥ж людиною та мавпою пов'¤зана з тим, що людина краще пересувалась по земл≥, н≥ж по деревах, але пересувалась вона не просто, щоб ¤к хижак пересл≥дувати ¤кусь тварину, а щоб розставити капкани дл¤ др≥бн≥ших тварин чи риб, щоб налаштувати огор≥дд¤, в ¤кому можливо буде сп≥ймати б≥льшу тварину. Ћюдина копала ¤ми, в ¤к≥ заган¤ла мамонт≥в. р≥м того, вона обробл¤ла кожу забитих тварин та виготовл¤ла з њњ од¤г. ÷е дало њй можлив≥сть колон≥зувати б≥льш холодн≥ райони земноњ кул≥, а також виживати в льодов≥ пер≥оди. Ћюдина не вбивала тварин, перегризаючи њм г≥рло, а використовуючи дл¤ цього камен≥. Ћюдина виробл¤л¤ списи та ≥нш≥ р≥жуч≥ знар¤дд¤. ƒл¤ свого схилку та ноч≥вки вона копала земл¤нки та будувала курен≥, вибираючи дл¤ цього б≥льш безпечн≥ м≥сц¤. ¬она нарешт≥, почала обробл¤ти њжу з використанн¤м вогню.

¬се це людина робила сп≥льно з ≥ншими членами племен≥, зб≥льшуючи ефективн≥сть ≥ндив≥дуальних зусиль, передаючи при цьому весь колективний та ≥ндив≥дуальний досв≥д наступним покол≥нн¤м.

ќск≥льки те, що людина присвоюЇ, не дане в форм≥ готового об'Їкта, а вимагаЇ його створенн¤, то й опосередковуючий останнЇ псих≥чний процес вже не буде простим в≥дображенн¤м зовн≥шньоњ даности, а процесом синтеза мисловноњ модел≥ майбутнього ос¤гненн¤ ц≥л≥. ƒ≥¤льн≥сть, в≥льна в≥д безпосередньо даноњ предметности, Ї в сутност≥ в≥льною д≥¤льн≥стю, долаючою межу дл¤- себе- бутт¤ житт¤ ¤к тотальности. ƒ≥¤льн≥сть первинноњ людини в≥льна, незважаючи на те, що вона недосконала та в сутност≥ прим≥тивна за своњм технолог≥чним р≥внем.

¬≥льна д≥¤льн≥сть потребуЇ в≥льноњ псих≥чноњ форми дл¤ свого зд≥йсненн¤. “акою в≥льною формою Ї мисленн¤. ќчевидно, що мисленн¤ з'¤вилось ран≥ше, н≥ж з'¤вилась словесна комун≥кац≥¤. ¬иникненн¤ останньоњ можливо пов'¤зане з необх≥дн≥стю розвитку сп≥вроб≥тництва дл¤ розв'¤занн¤ проблем управл≥нн¤ сп≥льнотою, ¤к≥ виникають в зв'¤зку з вичерпанн¤м в≥льноњ експанс≥њ колон≥зац≥њ природи, та дл¤ розв'¤занн¤ протир≥ч, ¤к≥ з'¤вл¤ютьс¤ в умовах обмеженоњ експанс≥њ. ƒо ос¤гненн¤ такоњ межи експанс≥¤ д≥¤льности була в≥льною та сп≥льнота не мала внутр≥шн≥х протир≥ч та конфл≥кт≥в. Ќебезпеки мали зовн≥шн≥й характер, а тому були в≥дсутн≥ структури, опосередковуюч≥ социальну орган≥зац≥ю житт¤ сп≥льноти. ÷е житт¤ сп≥льноти не було предметом д≥¤льности ¤к таке, ≥ д≥¤льн≥сть не мала социальноњ регламентац≥њ.

≈волюц≥¤ житт¤ опосередковуЇтьс¤ зовн≥шньою експанс≥Їю виду. ≤значально експанс≥¤ виду не ≥снуЇ дл¤ нього ¤к така, не Ї предметом опосередкуванн¤. “ому експанс≥¤ виду обмежена зовн≥. јле дл¤ людини ¤к виду експанс≥¤ стаЇ безмежним предметом. ¬≥докремленн¤, в≥дтворенн¤, розмноженн¤ та експанс≥¤ нових форм об'Їкт≥в, њх зм≥на, ≥снуюч≥ безпосередньо ¤к експанс≥¤ вид≥в, стають предметом опосередковуючоњ д≥¤льности. ≈кспанс≥¤ ¤к безмежна тотальн≥сть момент≥в д≥¤льности Ї сам≥стю, першою сам≥стю людини.