÷арство свободи IV —вобода людини

IV —¬ќЅќƒј Ћёƒ»Ќ»

1. —вобода вибору.

—вобода не може бути з≥нституйованою. ¬она Ї питанн¤м особистого вибору кожноњ людини. ожен сам обираЇ св≥й шл¤х до свободи, форму своЇњ самореал≥зац≥њ в св≥т≥. ÷ей виб≥р сам по соб≥ Ї внутр≥шн≥м подоланн¤м суб'Їктом його залежности в≥д социальних зв'¤зк≥в та обмеженостей ринковоњ експанс≥њ. ќб'Їктив≥зац≥¤ ц≥Їњ свободи в стосунках з ≥ншими (людьми) може бути зд≥йсненою лише в результат≥ упоритих зусиль та посл≥довности в реал≥зац≥њ вибору.

–озвиток св≥ту Ї насл≥дком реал≥зац≥њ власного вибору в≥льними людьми. Ћюдина живе в св≥т≥ людей, св≥т≥ без меж. ¬ св≥т≥ все ще ≥снують держави та вс≥ ≥нш≥ моменти граници, але людина вже живе в св≥т≥ без кордон≥в, бо цей св≥т вже став њњ вибором. —аме цей в≥льний виб≥р зн≥маЇ меж≥ реального св≥ту. —аме цей св≥т без меж та його Їдн≥сть Ї фундаментальним предметом, створюваним людиною в њњ д≥¤льности.

јбсолютний предмет це Ї св≥т без меж, ц≥л≥сний св≥т, св≥т в≥льних людей. ÷≥л≥сн≥сть св≥ту в≥дносин Ї предметом д≥¤льности в≥льноњ людини. –еал≥зац≥¤ цього вибора Ї абсолютною свободою людини. ЋюдинаЦ творец св≥ту та своЇњ дол≥ в ньому. ™дн≥сть св≥ту людини, свобода не можуть бути результатом еволюц≥њ. ¬они Ї реал≥зац≥Їю людиною њњ власного вибору, результатом подоланн¤ зовн≥шн≥х об'Їктивних матер≥альних та соц≥альних перешкод.

—уб'Їктивною ц≥ллю людини Ї об'Їктив≥зац≥¤ њњ вибора, отриманн¤ визнанн¤. јле перетворенн¤ реал≥зац≥њ вибора в боротьбу за визнанн¤ Ї втратою свободи. «розум≥ло, людина маЇ право присв¤чуватись боротьб≥ за визнанн¤, також ¤к маЇ право п≥дкорювати свою д≥¤льн≥сть зд≥йсненню ринковоњ експанс≥њ. ¬она Ї в≥льною в зд≥йсненн≥ цього вибору, тим б≥льше, що предмет вибору не може њй ви¤вити значний оп≥р. јле така свобода вибору Ї лише формальною свободою.

ƒ≥йсна свобода вимагаЇ повертанн¤ до початку й п≥сл¤ отриманн¤ визнанн¤. ¬изнанн¤ Ї лише початком шл¤ху до свободи. –еал≥зац≥¤ свободи не спираЇтьс¤ на н≥какви социальн≥ фактори кр≥м визнанн¤ права вибора. јле кожен перш за все повинен сам визнати своЇ право вибора, а не прагнути отримати таке визнанн¤ в≥д ≥нш≥х. ќпорою дл¤ людини в реал≥зац≥њ њњ шл¤ху до свободи Ї њњ власна особист≥сть, потреба ос¤гненн¤ внутр≥шньоњ Їдности з собою, (взаЇмна) в≥дпов≥дн≥сть самого вибора та його реал≥зац≥њ.

—амо≥дентиф≥кац≥¤ з певною социальною сп≥льнотою Ї ви¤вом прагненн¤ до визнанн¤, до п≥дтримки, до залежности, що виключаЇ Їдн≥сть з своЇю власною тожсам≥стю. ¬нутр≥шн¤ потреба свободи ви¤вл¤Ї себе саме внасл≥док незадоволености людини, розб≥жности м≥ж њњ власною тожсам≥стю та вимогами социальноњ ≥дентиф≥кац≥њ. ¬ибрати свободу означаЇ спиратись на свою власну Їдн≥сть з собою, на внутр≥шню Їдн≥сть суб'Їктивного прагненн¤ та його об'Їктивноњ реал≥зац≥њ в св≥т≥.

≈кспанс≥¤ не спираЇтьс¤ на таку необх≥дн≥сть внутр≥шньоњ Їдности зм≥сту, а на перевагу сил, зд≥йснюючих експанс≥ю. “ому альтернативою свободи Ї реал≥зац≥¤ прагненн¤ до переваги. ≤ ц¤ альтернатива також маЇ право на ≥снуванн¤. ¬иб≥р Ї в≥льним лише тод≥, коли суб'Їкт маЇ можлив≥сть реал≥зувати протилежн≥ альтернативи. “ому шл¤х до свободи ви¤вл¤Їтьс¤ довгим, але нев≥дворотним. Ѕо тей, хто вибираЇ д≥йсну свободу, знаЇ св≥й виб≥р ≥ знаЇ, що все решта Ї щось ≥нше, а не його Їдн≥сть з собою.

ќб'Їктивною бар'Їрою ос¤гненню свободи Ї саме ц¤ перевага експанс≥њ. ѕоки свобода недос¤гнута, на шл¤ху до нењ людина безперервно стикаЇтьс¤ з перепонами та з необх≥дн≥стю враховувати перевагу сили експанс≥њ. јле свобода не Ї несун≥тною жертвою зусиль та витрат в ≥м'¤ не≥снуючих утоп≥й та ≥дол≥в. ÷≥ллю в≥льного вибору Ї саме свобода, дос¤гненн¤ незалежности людини в≥д експанс≥њ ¤к такоњ. —вобода Ї перевагою, ¤кою волод≥Ї в≥льна людина. ¬она њњ здобуваЇ не зовн≥, а своњми власними зусилл¤ми.

—вобода Ї внутр≥шньою Їдн≥стю вибору та його реал≥зац≥њ. ƒос¤гнута суб'Їктивна свобода людини, свобода вибору, реал≥зуЇтьс¤ в њњ д≥¤льност≥, ¤к в≥льна д≥¤льн≥сть.

2. ¬≥льна д≥¤льн≥сть.

¬≥льна д≥¤льн≥сть Ї д≥¤льн≥стю, ¤ка маЇ предметом внутр≥шню Їдн≥сть зм≥сту д≥¤льности, взаЇмну в≥дпов≥дн≥сть д≥¤льности та њњ предмета, маЇ предметом саму себе ≥ зд≥йснюЇ розвиток ц≥Їњ Їдности в процес≥ д≥¤льности. ¬≥льна д≥¤льн≥сть Ї не т≥льки д≥¤льн≥сть, ¤ка розвиваЇтьс¤ незалежно в≥д сп≥вв≥дношенн¤ ринкових сил, але й Ї джерелом нових знань, ¤к≥ стають передумовою розробки нових технолог≥й. ¬≥льна д≥¤льн≥сть, в≥льна прац¤ створюють нов≥ технолог≥њ. ÷¤ реал≥зац≥¤ свободи перетворюЇ њњ в джерело ринковоњ переваги. ¬≥льна д≥¤льн≥сть приводить до зм≥ни сп≥вв≥дношенн¤ ринкових сил, до переор≥Їнтац≥њ ринковоњ експанс≥њ, до подоланн¤ граници. Ќесвоб≥дною Ї наЇмна прац¤, прац¤, ¤ка Ї лише споживанн¤м робочоњ сили, а не подоланн¤м граници.

¬≥льна д≥¤льн≥сть спр¤мована не на експанс≥ю в≥дтворенн¤ даного зовн≥ зм≥сту предмета, а на створенн¤ нового предмета, наповненн¤ зм≥сту предмета та самоњ д≥¤льности новою Їдн≥стю. «м≥ст предмета Ї продуктом д≥¤льности, вт≥ленн¤м внутр≥шньоњ Їдности њњ зм≥сту. « другого боку, зовн≥шн≥й рух предмета, сп≥вв≥дношенн¤ зм≥сту р≥зних предмет≥в ринка Ї джерелом розвитку та збагаченн¤ зм≥сту д≥¤льности, джерелом синтезу новоњ Їдности зм≥сту, створенн¤ нового продукта. “аким чином, еволюц≥¤ та в≥дб≥р готових продукт≥в Ї передумовою внутр≥шнього розвитку зм≥ста д≥¤льности, а розвиток д≥¤льности, в≥льний в≥д сп≥вв≥дношенн¤ ринкових силЦ передумовою та джерелом еволюц≥њ ринка, формою подоланн¤ граници. “аким чином, еволюц≥¤ та д≥¤льн≥сть Ї двома моментами руху Їдиноњ тотальности.

ап≥тал та в≥льна прац¤ разом визначають ринкову експанс≥ю. ¬≥льна прац¤ формуЇ сферу та направлен≥сть експанс≥њ, напр¤мки подоланн¤ граници, а кап≥тал визначаЇ силу експанс≥њ. ѕеревага в≥льноњ д≥¤льности над кап≥талом Ї в тому, що кап≥тал не може вийти за рамки даного йому предметно зм≥сту ринка, в≥н здатен лише поширювати територ≥альн≥ меж≥ ринка, але не здатен подолати ¤к≥сну границю ринка. ѕродуктом в≥льноњ д≥¤льности Ї також ринок ¤к такий, його предметний зм≥ст. “ому в≥льна д≥¤льн≥сть Ї первнЇм ≥сторичного розвитку.

ќбмеженн¤м в≥льноњ д≥¤льности Ї лише самий суб'Їкт д≥¤льности, його можливост≥ та здатност≥ зд≥йснити в≥льний виб≥р, бо не будь- ¤ка д≥¤льн≥сть, що не маЇ предметом безпосередню ринкову експанс≥ю, Ї д≥йсно в≥льною, а лише та, ¤ка справд≥ долаЇ границю. ƒ≥¤льн≥сть, ¤ка Ї лише реал≥зац≥Їю свободи вибора, але не зд≥йснюЇ подоланн¤ граници, Ї в≥льною лише формально, також ¤к ≥ д≥¤льн≥сть, маюча предметом експанс≥ю.

—творенн¤ новоњ Їдности зм≥сту предмета може бути зд≥йсненим в двох формахЦ в обмежен≥й форм≥ на¤вного предмета та в форм≥ знанн¤. Ћише форма знанн¤ Ї д≥йсно безмежною формою, охоплюючою всю предметн≥сть ¤к таку. ¬оно Ї знанн¤м не т≥льки про визначен≥сть даного зовн≥ предмета, але й знанн¤м про предмет ¤к такий, незалежно в≥д його конкретноњ одиничноњ визначености, знанн¤ про загальне в предмет≥. ¬ форм≥ знанн¤ про знанн¤ воно виходить за меж≥ обмеженоњ на¤вноњ предметности ¤к такоњ.

“ому знанн¤ Ї власною предметн≥стю в≥льноњ д≥¤льности. ‘орма на¤вного предмета Ї формою руху в≥льноњ д≥¤льности лише поки д≥¤льн≥сть створюЇ певну Їдн≥сть даного предмета. ƒл¤ зд≥йсненн¤ в≥льноњ д≥¤льности в дальн≥шому Ї необх≥дним перех≥д до форми ≥ншого на¤вного предмета або до форми знанн¤. “ут ≥ границ¤, ≥ предмет , ≥ реальн≥сть ≥снують в форм≥ знанн¤ про них, а д≥¤льн≥сть ≥снюЇ в ≥деальн≥й форм≥ зм≥ни зм≥сту предмета шл¤хом збагаченн¤ знань про нього. “ому п≥знанн¤ не маЇ межи свого розвитку, бо вс¤ке нове знанн¤ Ї передумовою синтеза нового предмета, а вв≥йшовший в св≥т предметЦ передумовою нових знань про св≥т. Ѕезмежною формою Ї знанн¤. Ѕезмежн≥сть зм≥сту Ї моментом ≥стини.

3. —вобода ос¤гненн¤ ≥стини.

ѕодоланн¤ граници ринковоњ експанс≥њ через в≥льну д≥¤льн≥сть робить людину незалежною в≥д експанс≥њ. ≤стина ж робить нас д≥йсно в≥льними. ≤стинаЦ це ДмиФ, це наша Їдн≥сть з собою. Ћюдина Ї в≥льною, бо ос¤гла внутр≥шню Їдн≥сть зм≥сту предмета, внутр≥шню Їдн≥сть св≥ту, внутр≥шню Їдн≥сть природи та житт¤.

√раниц¤ Ї об'Їктом ф≥нансових спекул¤ц≥й. Ќамагаютьс¤ перетворити й ≥стину в об'Їкт спекул¤ц≥њ. Д≤стинаФ, ¤ка проголошуЇтьс¤ дл¤ обгрунтуванн¤ ≥нтересу, Ї лише ≥люз≥Їю, лише зовн≥шньою в≥дпов≥дн≥стю зм≥сту предмета ≥нтересам експанс≥њ, але не й внутр≥шньою Їдн≥стю цього зм≥сту. јле д≥¤льн≥сть об'Їктивно Ї формою ставленн¤ суб'Їкта до предмета, ¤ке реал≥зуЇтьс¤ зм≥ною даного предметного зм≥сту, ¤к нев≥дпов≥дного ≥стин≥ або ≥нш≥й форм≥ прагненн¤ людиною Їдности, ≥ншим предметним зм≥стом, в≥дпов≥даючим суб'Їктивному образу ≥стини або ц≥л≥ дл¤ суб'Їктивноњ Їдности з собою.

«м≥стом св≥ту предмет≥в Ї щось ≥снуюче зовн≥ д≥¤льности ≥ д≥¤льн≥сть лише придаЇ йому форму. “ому в≥льна д≥¤льн≥сть не Ї зв'¤заною з безпосередньо даним зм≥стом предмета, а маЇ своњм предметом розвиток д≥¤льности, зм≥ну предмета, його внутр≥шню ≥нтенц≥ю, а не його зовн≥шню даден≥сть ¤к матер≥ального продукту. “ака свобода д≥¤льности дос¤гаЇтьс¤ лише при ставленн≥ суб'Їкта до свого предмета ¤к до ≥стини в соб≥ та ви¤вл¤Їтьс¤ в поглибленн≥ в предмет ¤к такий, у всеохватн≥сть предмета та в реал≥зац≥њ того, що покладаЇ самий предмет через свою внутр≥шню ≥нтенц≥ю, своЇ Дв- соб≥Ф.

“ому свобода грунтуЇтьс¤ внутр≥шньою Їдн≥стю ставленн¤ до св≥ту предмет≥в, грунтуЇтьс¤ ≥стиною. ≤стина Ї визначен≥стю суб'Їкта та його ставленн¤ до предмета. як така вона Ї ≥стинностю суб'Їкта. —вобода людини Ї формою Їдности його ставленн¤ до ≥нших, ≥нтерсуб'Їктивноњ Їдности, тому свобода Ї власною ≥стинностю людини. —правжн¤ людина Ї в≥льною.

—вобода Ї дос¤гненн¤м ≥ндив≥да та насл≥дком його особистого вибору, але ≥стина не повинна бути ≥ндив≥дуальною, а Ї взаЇмним п≥дтвердженн¤м Їдности двох њњ момент≥вЦ момента стверджуючого њњ суб'Їкта та момента визнаючого дане твердженн¤ ≥стинним. —вобода Ї формою самоствердженн¤ людини, але справжньою Ї лише свобода визнанн¤ ≥стинним стверджуваного ≥ншими.

≤стина Ї спонтанн≥стю свободи, спонтанн≥стю, зв≥льненою в≥д форми ≥ндив≥дуальности, одиничности ≥ вт≥леною в форм≥ загального. “ому ≥стина Ї зн¤тт¤м свободи, зн¤тт¤м суб'Їкта. ≤стина сама по соб≥ Ї абсолютною субстанц≥Їю ≥ вона не в≥дправл¤Їтьс¤ н≥ким в св≥т дл¤ п≥дтвердженн¤ чи запереченн¤, а походить повн≥стю з себе. ≤стина не потребуЇ вт≥ленн¤ во плот≥ та матер≥ального п≥дтвердженн¤. ≤снуЇ лише процес ≥стини. ≤нше з'¤вл¤Їтьс¤ та зникаЇ. ƒл¤ нас лишаЇтьс¤ ≥стина.

якщо по в≥дношенню до суб'Їкта ≥стина Ї чимось об'Їктивно ≥снуючим та д≥ючим, то в реальному св≥т≥ людей ≥ в ≥деальному св≥т≥ ≥дей та в≥дносин м≥ж пон¤тт¤ми Ї навпаки. ≤стина Ї перед усе д≥ючим, перетворюючим, стверджуючим себе суб'Їктом, ¤кий усуваЇ безпосередньо дану об'Їктивн≥стьЦ ≥нобутт¤ зм≥стуЦ та перетворюЇ њњ в форму утвердженн¤ ≥стини. “ому ≥стина Ї певним загальним абстрактним суб'Їктом, ¤кий необт¤жений обмежен≥стю людського житт¤ ≥ тому Ї в≥льним ≥значально та ви¤вл¤ючим ≥деал свободи.

“ому ≥ндив≥дуальна свобода Ї лише наближенн¤м справжньоњ Їдности людини ≥ св≥ту, людини та д≥ючоњ в св≥т≥ людей ≥стини. ¬и¤вл¤Їтьс¤, що ≥стина Ї певним ≥снуючим окремо в≥д реальноњ, стверджуваноњ людиною в св≥т≥ Їдности ≥деалом, недос¤гальним дл¤ обт¤женоњ матер≥Їю ≥стоти. ≤стина вважаЇтьс¤ дос¤гальною лише ≥деально, лише ¤к ≥стина п≥знанн¤, але й не ¤к справжн¤ Їдн≥сть св≥ту людей. –еальний св≥т вигл¤даЇ дуал≥стичним, а Їдн≥сть матер≥њ та духу, ≥деального зм≥сту ≥стиниЦ недос¤гальною утоп≥Їю.

÷¤ ≥деальна, недос¤гальна дл¤ матер≥њ Їдн≥сть пон¤тт¤ та предмета, тобто в≥дпов≥дн≥сть предмета своЇму справжньому пон¤ттю, Їдн≥сть, збер≥гаюча в той же час ≥ в≥дм≥нн≥сть м≥ж пон¤тт¤м та предметом, не Ї однак чимось вин¤тковим, притаманним лише знанню, де предмет стаЇ пон¤тт¤м, розкриваючи св≥й зм≥ст у вс≥й його повнот≥, а пон¤тт¤ стаЇ предметом у в≥дношенн≥ пон¤тт¤ про пон¤тт¤. Ћюдина також маЇ сферу реальности, в ¤к≥й взаЇмов≥дносини ви¤вл¤ютьс¤ в≥дносинами р≥вних. ÷е сфера ≥нтерсуб'Їктивних стосунк≥в.

“ому, хоч Ї неможливим об'Їднанн¤ двох протилежностей, матер≥ального ≥ ≥деального так, щоб отрималась њхн¤ справжн¤ Їдн≥сть, Ї можливим дос¤гненн¤ таких ≥нтерсуб'Їктивних стосунк≥в, ¤к≥ були б в≥льними, тобто в≥дпов≥дними сам≥ соб≥. —вобода стосунк≥в ≥ Ї формою в≥дпов≥дности людини своЇму пон¤ттю, формою реал≥зац≥њ ≥стини в св≥т≥ людей.

4. —вобода стосунк≥в.

—вобода д≥¤льности Ї певним запереченн¤м первинноњ данности св≥ту, Ї зн¤тт¤м св≥ту ¤к ≥снуючоњ тотальности та утвердженн¤м ≥ншого зм≥сту св≥ту. ѕоки залишаЇтьс¤ ставленн¤м до предмета, свобода ¤к запереченн¤ породжуЇ роздвоЇнн¤ тотальности на суб'Їкт ≥ предмет, породжуЇ зовн≥- себе- бутт¤. јле св≥т Ї не т≥льки св≥том предмет≥в, св≥том в соб≥, в≥н ≥снуЇ також ¤к св≥т дл¤ нас, ≥ ¤к такий Ї св≥том стосунк≥в.

≤стинне ставленн¤ до предмета вичерпуЇтьс¤ Їдн≥стю його зм≥сту. ƒругеЦ в≥дношенн¤, ≥нтерсуб'Їктивн≥ стосунки людейЦ маЇ своњм предметом ≥ншеЦ Їдн≥сть д≥й суб'Їкт≥в. “ут предмет в≥дношенн¤ й сама його реал≥зац≥¤ Ї чимось ≥дентичним: реал≥зац≥Їю ставленн¤ Ї д≥¤ суб'Їкта ≥ предметом або об'Їктом в≥дношенн¤ Ї д≥¤ ≥ншого суб'Їкта. “аким чином Їдн≥сть св≥ту людей або Їдн≥сть стосунк≥в Ї обмежена не природою њњ зм≥сту,а лише в≥дсутн≥стю Їдности д≥й р≥зних суб'Їкт≥в.

¬≥дношенн¤ до ≥ншого суб'Їкта не може бути ц≥лком действенним або активним, бо цей ≥нший на в≥дм≥ну в≥д предмета д≥¤льности Ї таким же в≥льним суб'Їктом. ¬≥н формуЇ зм≥ст своЇњ самости самост≥йно ≥ незалежно в≥д в≥дпов≥дности чи нев≥дпов≥дности, до ¤коњ приводить ц¤ його самост≥йн≥сть дл¤ ≥ншого. ¬≥дпов≥даючим Їдност≥ було б таке ставленн¤ до ≥ншого суб'Їкта, ¤ке визнаЇ його самост≥йн≥сть та р≥вн≥сть з суб'Їктом в≥дношенн¤. ќбидв≥ моменти цього в≥дношенн¤ р≥вноц≥нн≥ ≥ тому н≥ один з них не Ї н≥ предметом д≥¤льности, н≥ суб'Їктом, зд≥йснюючим д≥¤льн≥сть, що маЇ предметом ≥ншого. ѓхн≥ в≥дносини Ї в≥дносинами р≥вних один з одним, в≥дносинами взаЇмод≥њ. ожен впливаЇ на ≥ншого, але й в≥н самий Ї таким же об'Їктом впливу.

¬ цих взаЇминах однак ≥снуЇ один предмет, по в≥дношенню до ¤кого кожен Ї активним та визначаючим. “аким предметом Ї Їдн≥сть в≥дносин. —ам≥ по соб≥ суб'Їкти не Ї предметами, п≥дл¤гаючими формуванню, але њхнЇ ставленн¤ один до одного Ї предметом взаЇмного сп≥льного будуванн¤.

ƒ≥њ суб'Їкта по в≥дношенню до ≥ншого Ї формою подоланн¤ нев≥дпов≥дности м≥ж його внутр≥шньою сам≥стю, його стремл≥нн¤м до свободи стосунк≥в та в≥дсутн≥стю такоњ свободи в реальн≥й д≥йсност≥ цих стосунк≥в. ƒ≥¤ Ї виразом ставленн¤ до цього зовн≥- себе- бутт¤ стосунк≥в з ≥ншими ¤к до чогось ≥ншого, нев≥дпов≥дного суб'Їктивн≥й самост≥. —утн≥сть д≥њ пол¤гаЇ в виключенню ≥ншого з себе.

≤нше Ї на¤вне бутт¤ стосунк≥в суб'Їкта. «розум≥ло, цьому на¤вному буттю притаманна ¤кась визначен≥сть предметного зм≥сту, але в даному випадку вс¤ ц¤ визначен≥сть заперечуЇтьс¤, бо ц≥ стосунки нев≥дпов≥дн≥ суб'Їктивн≥й свобод≥. “ому, хоч вони й ≥снують в на¤вност≥, д≥¤ суб'Їкта зн≥маЇ њхнЇ бутт¤ та утверджуЇ ≥нший зм≥ст стосунк≥в, зм≥ст, ¤кий в≥дпов≥даЇ суб'Їктивн≥й ≥нтенц≥њ. ”твердженн¤ свободи ≥нтерсуб'Їктивних стосунк≥в Ї утвердженн¤м власноњ самости суб'Їктом.

—вобода Ї безмежною формою самореал≥зац≥њ суб'Їкта. —уб'Їкт в стих≥њ ≥нтерсуб'Їктивних в≥дносин маЇ предметом самого себе. ќбмеженн¤м самореал≥зац≥њ Ї ≥нтерсуб'Їктивн≥ нев≥дпов≥дности та конфл≥кти. ѕредметом запереченн¤ суб'Їкта Ї ц¤ границ¤, це зовн≥- себе- бутт¤, пов'¤зане з в≥дсутн≥стю Їдности м≥ж суб'Їктом та св≥том людей. ∆итт¤ в Їдност≥ з св≥том людей Ї позитивною визначен≥стю свободи людини. ¬≥льний виб≥р ¤вл¤Ї т≥льки одне: утвердженн¤ Їдности в св≥т≥ людей. –ешта Ї лише опосередковуючий момент руху ц≥Їњ Їдности. Ќав≥ть сама свобода чи ≥стина, ¤к≥ не Ї вт≥ленн¤м Їдности св≥ту людей, Ї лише чимсь ≥снуючим зовн≥ себе, лише моментом граници.

™дн≥сть, вт≥лена суб'Їктом в св≥т≥, повертаЇтьс¤ до нього ¤к ≥снуюча дл¤ себе, ¤к вт≥лена ≥ншими людьми. “аким чином Їдн≥сть Ї внутр≥шньою сам≥стю суб'Їкта, ¤ка утверджуЇ себе в св≥т≥ ¤к д≥юча дл¤ себе. ™дн≥сть Ї тотальн≥стю стосунк≥в, зн≥маюча њхнЇ зовн≥- себе- бутт¤. ™дн≥сть Ї д≥йсний д≥ючий в св≥т≥ суб'Їкт, суб'Їкт, долаючий границю, суб'Їкт, ¤кий вертаЇ св≥тов≥ його в- соб≥- бутт¤.

Ћюдина Ї в≥льною формою вт≥ленн¤ Їдности в св≥т≥ людей. ∆итт¤ людини в Їдност≥ з св≥том Ї наповненн¤ ц≥Їњ форми субстанц≥Їю Їдности. ™дн≥сть, ¤к ≥ ≥стина, походить повн≥стю ≥з себе. ≤нше з'¤вл¤Їтьс¤ та зникаЇ. ¬ св≥т≥ залишаЇтьс¤ лише Їдн≥сть.

—п≥льнота в≥льних людей не Ї гуртом людей, маючих формальне право вибору та визнаючих це право один одному, а сп≥льнотою людей, об'Їднаних взаЇмною свободою та Їдн≥стю стосунк≥в. ™дн≥сть в≥дносин стаЇ предметом сп≥льноти та њњ формою д≥њ, формою њњ внутр≥шнього житт¤, њњ внутр≥шньою в≥льною стих≥Їю.

÷¤ сп≥льнота не шукаЇ своњх майбутн≥х член≥в, не аг≥туЇ ≥ не прилучуЇ до себе. Ќавпаки, людина, прагнуча стати своб≥дною, шукаЇ свою свободу в Їдност≥ стосунк≥в з ≥ншими людьми, ≥ ос¤гненн¤ ц≥Їњ Їдности Ї будуванн¤м в≥льноњ сп≥льноти, перетворенн¤м житт¤ ≥ндив≥да в св≥т≥ в його житт¤ в Їдност≥ сп≥льноти людей, сп≥льноти, створеноњ людьми дл¤ ос¤гненн¤ свободи стосунк≥в.

* * *

≈волюц≥¤ пост≥йно зд≥йснюЇтьс¤ в природ≥ спонтанно, еволюц≥¤ житт¤ опосередковуЇтьс¤ розмноженн¤м, експанс≥Їю живих форм в св≥т≥. ƒ≥¤льн≥сть утверджуЇ тотальн≥сть суб'Їкта опосередкованоЦ в зовн≥шн≥й обмежен≥й форм≥ предмета. ™дн≥сть Ї внутр≥шньою формою тотальности, формою людини.